ВПЛИВ ЄВСЕВІЯ МАНДИЧЕВСЬКОГО НА СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТЕЙ КАРЛА БЕМА, ІЛАРІОНА ВЕРЕНКА, ДЖОРДЖА СЕЛЛА, МАРЦІАН НЕГРЯ ТА ГЕНРИ КИМБОЛЛ ХЕДЛИ.

Акатріні В.М. Вплив Євсевія Мандичевського на стоновлення особистотей Карла Бема, Іларіона Веренка, Джоржа Селла, Марціан Негря та Кимболл Хедли / В.М. Акатріні // Наукова школа академіка Івана Зязюна у працях його соратників та учнів: матеріали VIІ науково-практичної конференції 25 - 26 травня 2021 року / за заг. ред. Романовського О. Г. – Харків.: НТУ «ХПІ», 2021. – С. 251 – 261.  

ВПЛИВ ЄВСЕВІЯ МАНДИЧЕВСЬКОГО НА СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТЕЙ КАРЛА БЕМА, ІЛАРІОНА ВЕРЕНКА, ДЖОРДЖА СЕЛЛА, МАРЦІАН НЕГРЯ ТА ГЕНРИ КИМБОЛЛ ХЕДЛИ.

 

Мандичевський Євсевій (17.08.1857, м. Чернівці – 18. 07. 1929, м. Шульц побл. Відня) – композитор, диригент, музико­знавець, педагог. Євсебія з дитинства зачарувала народна пісня, любов до якої прищепили батьки. Він душею сприймав красу народного поетичного слова, ліризм буковинської пісні.

Будучи гімназистом, написав кантату для хору, оркестру і соліста, яка виконувалась під власною орудою і була присвячена 25-річному ювілею правління кайзера на Буковині. По закінченні гімназії Є. Мандичевський ще кілька років одержував державну стипендію, яка була вагомою фінансовою підтримкою у його подальшому навчанні.

У 16 років Є.Мандичевський пише кантату «Сила гармонії» для хору та оркестру, яка вперше виконується в Чернівцях під його диригуванням, а на музичному конкурсі у Лейпцигу майбутній композитор був удостоєний премії. Це була перша сходинка у чарівний світ музики.
У 1875 р. 18 років Є. Мандичевський стає студентом Віденського університету, навчається на філософському факультеті, слухає курс історії музики та музикознавства у відомого професора Едуарда Гансліка, вивчає мови та літературу [1, с. 32 – 33.].

Уже 1879 р. він стає хормейстером Віденської Консерваторії, школи вокального мистецтва. того ж року знайомиться з Йоганном Брамсом, що поклало початок їхній довготривалій дружбі. Брамс підтримував молодшого колегу, зробив його своїм секретарем і зрештою, розпорядником своєї спадщини. творче спілкування Є. Мандичевського з відомим маестро посилило його інтерес до класики, до традицій романтизму, слов'янського мелосу, яким захоплювався Й. Брамс. З того часу Мандичевський був тісно пов'язаний з видатним композитором: завдяки його глибокому захопленню генієм Брамса, він вирішив остаточно присвятити себе музиці.

У 1887 р. Євсевій Мандичевський обійняв посаду Архіваріуса Товариства друзів музики, яке протягом десятиліть було одним із центрів музичного життя Європи, де викладає гармонію, контрапункт, історію музики, курс літератури з вокальної музики і теорію музичних інструментів [2, с. 105]. Потрібно було мати не тільки неабиякі здібності, але й неабияке щастя – за кілька років стає професором віденської консерваторії (1896 р.), водночас завідувачем кафедри історії музики, де викладає історію музики, літератури з вокальної музики та теорію музичних інструментів. Після того, як він видає повне зібрання творів Йозефа гайдна і 42-томне видання Шуберта, за яке Є. Мандичевський 1897 р. отримає звання доктора Лейпцизького університету, у той самий час Дунайська митрополія присвоює йому звання почесного громадянина міста Відня.

Євсевій Мандичевський ніколи не забував про своє буковинське коріння, він неодноразового приїжджав до Чернівців, де його брат Костянтин був директором вищої реальної школи, а сестра Катерина викладала музику в дівочому православному ліцеї. На Буковини часто звучали його твори у концертах музичних товариств. особливою популярністю у чернівчан користувалась кантата «У краю буків», яка до 1902 р. тричі виконувалася під його орудою. Вокальні твори Мандичевського входили до репертуару буковинських співацьких товариств. Його не обходили своєю увагою П. Чайковський, А. Рубінштейн, Ф. Ліст та інші видатні композитори і музиканти світу. Є. Мандичевський зробив вагомий внесок у розвиток музичного мистецтва Буковинського краю [1, с. 33].

Протягом багаторічної педагогічної діяльності Євсевій Мандичевський виховав цілу плеяду композиторів, музикознавців, педагогів, багато з яких стали зірками музичного світу Австрії, Італії, Англії, Америки, Румунії, Німеччини та інших. Серед його учнів — Ганс Ґаль, Карл Бем, Іларіон Веренко, Маноліс Каломіріс, Джордж Селл, Леоне Синіґалья, Карел Прохазка (старший), Марціан Неґря, Йозеф Алоїс Кріпс, Юліус Патцак, Фердинанд Ребай, Розаріо Скалеро, Ґустав Уве Єннер, Артур Шнабель, Карл Ґарінґер, Іґнац Брюлль, Генрі Кімболл Гедліта та інші [3].

У цій статті ми представимо декількох студентів, Євсевія Мандичевського, усім не реально в одній статті переставити воно заслуговує на спеціальне дослідження та окрему монографію.

Бем (Бом) Карл (28 серпня – 1894 р., м. Грац - 14 листопад 1981 р., м. Зальцбург) – австрійський диригент, видатний виконавець німецької та австрійської музики періоду класицизму і романтизму.

Його мистецтво принесло йому славу одного з кращих диригентів Європи. Величезна ерудиція, широкий творчий кругозір, різнобічне майстерність здобуло йому славу серед слухачів і критиків і повагу серед колег [3].

Початок його творчого шляху було незвичайним: Карл Бем збирався стати юристом. Закінчивши юридичний факультет Віденського університету, він навіть захистив докторську дисертацію.

Однак, коли він з головою окунувався в музиці та вчився у Вене у Євсевія Мандичевського (1859 – 1929 рр.) і Гвідо Адлера (1855 – 1941 рр.) австрійський музикознавець, музичний критик і педагог.

Ось спогади Карла Бема про Євсевія Мандичеського: «Я познайомився з Мандичевським, він мені сподобався і  прийняв мене як приватного студента. За один рік я дізнався від нього стільки, що вимагало б трьох років академічного середовища. Ми займалися з ним по півтори години. вивчав весь контрапункт і гармонію. Мені доводилося складати композицію щогодини і з часом читання партитури стало для мене чимось цілком природним. Мендичевський період був для мене найщасливішим за всі мої роки навчання» [5, с. 430].  

Карл Бем відомий як безперервний витлумач головного образу опер і оркестрових виробників В. А. Моцарта, Р. Вагнера, А.Берга.

По приглашению Бруно Вальтера (1876 – 1962 рр.) – німецько-австрійський диригент, піаніст та композитор. Його зараховують до найвизначніших диригентів 20 - го століття. Карл Бем працював у Баварській державній опере (1921-1927 рр.). Упродовж ряду років був головним дирижером найбільших європейських оперних театрів (м. Дармштадт – 1927 рр.), Гамбург (1931-1933 рр.), м. Дрезден (1934 – 1943 рр.).

У 1943 - 1945 і 1954 - 1956 роках керівник Венської державної оперої. Проводив сезони німецької опери в театрі ‟Колон” м. Буенос-Айрес – 1950 – 1953 рр. [6, с. 3].

Творчі контакти з Дрезденським колективом К. Бём сохранил и в послевоенных годах. Но центром його діяльності начиною з 1942 р. стала Вена. Карл Бем дважды в 1943 - 1945 і 1954 - 1956 роках возглавляв Венскую державну оперу. Карла Бема виступав майже у всіх найбільших центрах світу: у Берліні, Зальцбурге, Праге, Неаполі, Нью-Йорку, Буенос-Айресе (де кілька років керував театром «Колон») та інших містах. Карл Бем гастроліровав у Москві з Венською оперою (1971 р.) [7].

Удостоен званий поштового дирижера Венського філармонічного оркестру, генералмузикдиректора Австрії, президента Лондонського симфонічного оркестру. Среди его записей - ‟Кольцо нібелунга” та ‟Так поступають все”.

Іларіон Веренка (8 серпня 1877 р., с Гореча - передмістя, а тепер мікрайон м. Чернівці - 18 травня 1923 р., там само) - румунський філолог, композитор, педагог, диригент, теолог, доктор теології (1902 р.).

         Початкову освіту отримав в Чернівецькій державній гімназії. Потім студіював на теологічному і філософському факультетах Чернівецького університету імені Франца Йосифа I продовжив навчання у Віденському університеті (1907 - 1909 рр.).

Аби вдосконалити свої мистецькі вподобання, впродовж 1909 - 1910 рр.  навчався в столичній Академії музики та сценічного мистецтва, де його основним учителем був Євсевій Мандичевський [8, с. 86].
Завжди брав активну участь в культурному житті Чернівців та Буковини, будучи віцепрезидентом
    Завжди брав активну участь в культурному житті Чернівців та Буковини, будучи віцепрезидентом Чернівецького культурологічного товариства в школі (1904 р.) і членом румунського товариства культури і літератури.

Впродовж 1901 - 1914 рр. та 1918 - 1921 рр. працював професором румунської мови і музики Чернівецького ліцею імені Арона Пумнула і водночас був диригентом хору митрополичого кафедрального собору Св. Духа [9, с. 770].
Будучи доктором теології, в 1917 р. був висвячений на священика і в роки Першої світової війни був православним капеланом у православній каплиці і духівником у Відні [10]. І хоч він прожив дуже коротке життя, проте він є автором музикознавчих праць, церковних мелодій, низки пісень, хорів на вірші Міхая Емінеску, Джеордже Кошбука, Штефана Іосіфа.
Гармонізував понад 500 румунських народних пісень з колекції Олександра Воєвідки.
        Гармонізував понад 500 румунських народних пісень з колекції Олександра Воєвідки.

Джордж Селл (7 червня 1897, м. Будапешт, Австро-Угорщина - 30 липня 1970, м. Клівленд, США) – німецький та американський піанст, диригенті композитор.

Джордж Зелла, оригінальне ім’я Дьєрдж Селл. Виріс у м. Відні, навчався у австрійського піаніста, композитора і музичного педагого Ріхарда Роберта (1861 - 1924 рр.), одночасно з Рудольфом Серкіним (1903 - 1991), з яким надалі Селла пов'язувало багаторічне співробітництво, вивчав композицію і теорію музики у Макса Регера в Лейпцігський консерваторії.

Джордж Селл 10 років виступав як піаніст, з 14 років виступив солістом в публічному концерті, виконавши Рондо для фортепіано з оркестром власного твору [11]. А в шістнадцять років Д. Селл вже диригував Віденським симфонічним оркестром. Спочатку його диригентська, композиторська і піаністичному діяльність розвивалися паралельно; він удосконалювався у кращих педагогів, брав уроки у Євсевія Мандичевського в Академії музики та виконавського мистецтва [8, с. 87].

Коли сімнадцятирічний Д. Селл продирижировал в Берліні виконанням своєї симфонії і зіграв П'ятий концерт Бетховена для фортепіано з оркестром, його почув Ріхард Штраус [12]. Ріхард Штраус призначив його в штат Берлінської державної опери в 1915 р, це вирішило долю музиканта.    

Джордж Селл працював з багатьма чудовими оркестрами, домагався відмінних художніх результатів, але кожен раз йому доводилося з різних обставин залишати своїх підопічних і переїжджати на нове місце: Прага, Дармштадт, Дюссельдорф, Берлін (тут він пропрацював найдовше - шість років), Глазго, Гаага.

До Другої світової війни він виступав з оркестрами в різних країнах, включаючи США та Радянський Союз.

Після початку війни в 1939 році Д. Селл іммігрував до США, проводячи диригування у багатьох американських містах. З 1942 по 1946 рр. диригував в Метрополітен-опері в м. Нью-Йорку, а в 1946 р. він став натуралізованим громадянином США. Того ж року він зайняв посаду музичного керівника Клівлендського оркестру, обіймаючи його до своєї смерті в 1970 р. широко гастролював з цією організацією, завоювавши міжнародну репутацію завдяки чіткості, збалансованості та інтенсивності виступів творів Вольфганга Амадея Моцарта, Людвіга ван Бетховена, Франца Шуберта, Йоганнеса Брамса, Густава Малера та Євсевія Мандичевського. Їх творчість і становить основу програм диригента. Значне місце в його репертуарі займає також чеська музика, особливо близька його художньої індивідуальності.

Марціан Негря (29 січня 1893, с. Воромплок – 13 липня 1973, м. Бухаресті) – румунський композитор, педагог  і диригентом.

Навчався в м. Сібіу в композитора Тимотей Поповичі (1870 – 1950 рр.) румунський священик, педагог і композитор. Після закінчення Першої світової війни він став студентом Віденський університете музики й виконавського мистецтва, де його вчителями були Євсевія Мандичевського [8, c. 86], Франц Шмідт (1874 – 1939 рр.) - композиція та Е. Том - теорія. Підчас навчання у Віденського університетом він вступив у контакт із великою німецькою музичною традицією, а також з пост романтичними тенденціями того часу, специфічними особливостями пізнішої композиційної мови [13].

Повернувшись до країни, композитор провів багату дидактичну діяльність, як викладач гармонії, багатоголосся та композиції, як в Клужській консерваторії (1921-1941рр.), так і в Бухарестській (1941-1963 рр.).

1958 отримав почесне звання заслуженого діяча мистецтв СР Румунії.

Автор багатьох камерних творів, а також Реквієму (1957, opus 25), Весняної симфонії (1956, opus 23), Концерту для оркестри (1963, opus 28), опери “Рибалка Марін” - (1933, opus 12, за новелою Міхайла Садовяну; прем’єра відбулася 1934 року в м. Клужі), а також педагогічних посібників з музичної теорії [14].

З точки зору своєї композиторської діяльності Мар'ян Негрея. Закріпився в історії музики як важливий представник румунської музичної школи.

Генрі Кімбол Хедлі    (20 грудня 1871, м. Массачусетс - 6 вересня 1937, м. Нью-Йорку) – американський композитор і диригент.

Генрі Хедлі народився в Сомервіллі, штат Массачусетс, в музичній сім'ї. Його батько, у якого він отримав свою першу музичну освіту по грі на скрипці і фортепіано, був учителем музики в середній школі, його мати активно займалася церковною музикою, а його брат Артур продовжив успішну кар'єру в якості професійного віолончеліста.

Генрі Хедлі також вивчав гармонію зі своїм батьком і Стівеном Емері, а з чотирнадцяти років вивчав композицію у видатного американського композитора Джорджа Уайтфілд Чедвіка.

У 1894 р. він вирушив до Відня, щоб продовжити навчання у Євсевія Мандичевського [8, c. 87]. Генрі Хедлі любив художню атмосферу міста, де він міг відвідувати незліченні концерти і опери, і де він іноді бачив Брамса в кафе. Там він почув Шосту симфонію Чайковського, і вона справила на нього сильне враження.

 Генрі Хедлі в 1896 р. поверстайся  до Сполучені Штати і займає посаду музичного інструктора в єпископальної школі для хлопчиків Святого Павла в Гарден-Сіті, штат Нью-Йорк, де пропрацював до 1902 року. Під час перебування там він написав деякі зі своїх важливих ранніх творів. в тому числі увертюра «У Богемії», а також перша і друга симфонії. Він також знайшов видатних диригентів, які виконували їх, таких як Уолтер Дамрош, Віктор Герберт, Джон Філіп Соуза і Антон Зайдль. Генрі Хедлі дебютував в якості диригента 16 січня 1900 р. в готелі Waldorf-Astoria, ведучи програму, в основному складається з його власних творів [15].

В 1904 р. Гендрі Хедлі повернувся до Європи щоб гастролювати, складати і вчитися у Людвіга Туілля в Мюнхені.

Генрі Хедлі написав свою симфонічну поему «Саломея» в 1905 році, не підозрюючи, що Штраус, яким він дуже захоплювався, працював над оперою на ту ж тему. Твір в кінцевому підсумку було виконано принаймні в 19 європейських містах, і він був запрошений диригувати їм разом зі своєю недавно завершеною третьої симфонією в Берлінській філармонії в 1907 р. [16]. У тому ж році він отримав посаду асистента диригента в оркестрі Берлінської філармонії оперний театр в Майнці.

У 1911 р. він став першим диригентом Симфонічного оркестру Сан-Франциско. Генрі Хедлі зіткнувся з деякими труднощами в Сан-Франциско, де він спробував перетворити групу театральних музикантів в першокласний оркестр. Він привіз із собою кілька відмінних музикантів зі сходу, в тому числі свого брата Артура, щоб вони очолили новий оркестр, але це викликало деяке невдоволення серед місцевих жителів. Проте до його від'їзду в 1915 році оркестр домігся великих успіхів [17].

Генрі Хедлі повернувся в Нью-Йорк в 1915 р. де він виступав в якості запрошеного диригента і представив багато зі своїх найвідоміших творів. Між 1917 і 1920 рр. три з опер Генрі Хедлі отримали гучні прем'єри, в тому числі «Ніч Клеопатри», поклонами в Метрополітен-опера 31 січня 1920 р. Генрі Хедлі диригував деякими виступами, ставши першим американським композитором, диригуючи своєї власної оперою в метрополітені, і Опера була відроджена в наступному сезоні. Деякі критики вважали виступ в метрополітені кращою з десяти американських опер на той момент.

У 1921 р. Генрі Хедлі був запрошений в якості помічника диригента Нью-Йоркської філармонії, першим американським диригентом, які зайняли постійну посаду з великим американським оркестром. За час перебування там його диригування отримало чудові відгуки [15].

У 1929 р. Генрі Хедлі був запрошений диригентом щойно сформованого Манхеттенського симфонічного оркестру. Він керував оркестром три сезони, включаючи американську роботу на кожному концерті. Потім він пішов у відставку через свого розчарування з приводу збору коштів для оркестру після краху фондової біржі.

У 1933 р. Генрі Хедлі заснував Національну асоціацію американських композиторів і диригентів, яка існує до цього дня. Він також зіграв важливу роль в установі беркширськую музичного фестивалю в м. Тенглвуде, штат Массачусетс, в 1934 році.

У 1932 р. у Хедлі був виявлений рак. Спочатку операція була успішною, і Генрі Хедлі продовжив кар'єру композитора і запрошеного диригента. Однак його популярність як композитора стала спадати, оскільки популярне і особливо критичну думку відвернулося від сильного романтизму, втіленого в музиці Генрі Хедлі. Рак Гері Хедлі рецидивував, і він помер у Нью-Йорку в 1937 році.

За життя він був удостоєний декількох нагород: почесного доктора Університету Тафтса в 1925 р. членства в Національному інституті мистецтв і літератури та Американської академії мистецтв і літератури, і Орден за заслуги перед французьким урядом.

Євсевій Мандичевський відіграв важливу роль у формуванні цих особистості.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1.Акатріні В.М. Повернути втрачені імена: сім’я Мандичевських. Молодий вчений. 2015. № 7, Ч. 2. С. 32 - 36.

2.Акатріні В. М. Мандичевський Євсевій (Евзебій) Васильович //  Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2018. – Т. 19.  – С. 105 – 106.

3.Історик музики свого часу. URL: https://cutt.ly/wbk48zq (дата звернення: (04.05.2021).

4.Концерты с музыкой Карла Бëма в Москве URL: https://cutt.ly/4bk4Dv0 (дата звернення: (04.05.2021).

5.Mircea Bejinariu. Un Docomentar Despre Eusebie Mandiceschi. Suceava Anuarul Muzeului Județean – IX        - 1982 – P. 425 – 431.

6.Acatrini Vladimir. Continuatorii creației marelui compozitor Eusebie Mandicevschi: Karl Böhm (1894 – 1981). Monitorul Bucovinean. - Nr.15. - (22 aprilie). - 2021 – P.3.

7.Карл Бëм  URL:  https://cutt.ly/Hbk4Ihs  (дата звернення: (04.05.2021).

8.Lambonr C. Eusebius Mandyczewschi Nachhänge eines Meisters von / Christian Lombonr. - [Wien]: Redahtion Raimund Lang, 2014. – 116 S. – (Czernowitzer Klein Schriften. Schriftenreihe des Traditionsverbandes “Katholische Czernowitzer Pennäler”; heft 29).

9.Emil Sataco, Alis Nicolică. Vrenca Ilarion // Enciclopedia Bucovinei. – Suceva, 2014. – V. III. – C.770 – 771.

10.Іларіон Веренко  8 серпня – 140 років від дня народження філолога,  композитора, педагога, диригента, доктора теології. URL: https://cutt.ly/Dbk4bNI (дата звернення: (04.05.2021).

11.George Szell URL:  https://cutt.ly/jblwNYI  (дата звернення: (04.05.2021). 

12.George Szell URL: https://cutt.ly/tblaDxC (дата звернення: (04.05.2021). 

13.Marţian Negrea: 125 de ani de la naştere - o ediţie specială a Polifoniilor din 29 ianuarie URL:  https://cutt.ly/tbv5DfX (дата звернення: (04.05.2021). 

14.Compozitori și Interpreți Români Marțian Negrea  URL: https://cutt.ly/5bv7KYy   (дата звернення: (04.05.2021). 

15.Генри Кимбалл Хэдли (1871 – 1937) URL: https://cutt.ly/Obb9djA (дата звернення: (04.05.2021).

16.Henry Kimball Handey – life and career timeline URL: https://cutt.ly/5bb3HDz  (дата звернення: (04.05.2021).

17.Генри Кимбалл Хэдли - Henry Kimball Hadley URL: https://cutt.ly/fbb8Wul (дата звернення: (04.05.2021).