Повернути втрачені імена: Григорій Купчанко

Акатріні В.М. Повернути втрачені імена: Григорій Купчанко. Актуальні наукові дослідження різноманітних соціальних процесів сучасного суспільства: матер. міжнар. наук.-практ. конф. (м. Одеса, Україна, 11-12 верес. 2015 р.). Одеса: Причорномор. центр досл. пробл. сусп-ва, 2015. С. 6 – 8.

Повернути втрачені імена: Григорій Купчанко

 

 27 липня 2015 року минуло 166 років від дня народження відомого, але забутого на сьогодні нашого земляка Григорія Купчанко. Він був одним з перших дослідників – представників буковинських етнографів, який ще з студентських років почав займатися збиранням етнографічних матеріалів про Буковину. Зараз в умовах підготовки нової концепції історії науки, її деідеологізації, важливо повернутися до кожної з раніше тенденційно запере чуваних постатей, у тому числі й до постаті Григорія Купчанка.

Григорій Іванович Купчанко народився 27 липня 1849 році на Вижниччині в с. Берегомет у сім’ї радника старости. Він народився в небагатій селянській родині, проте зміг отримати дуже непогану для того часу освіту. Після закінчення сільської школи, німецької та латинської гімназій у Чернівцях, він вступає до Віденського університету, де вчиться спочатку на юридичному, потім на філософському факультеті. З 1871 року він починає працювати журналістом.

Український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч Михайло Драгоманов так писав про Г. Купчанко:  «Добродій Купчанко – досить характеристична особа і наводить на інтересні думки про загальний стан австрійських русинів. Безспірно, народолюбивий і причому рухливий, завше за роботою, живучи переважно у Відні, одному з більших культурних центрів Європи…» [2, с. 159]

Заслуговує на увагу книжка Григорія Купчанка “Деякі історико-географічні відомості про Буковину” (1875 р.). Г.Купчанко був членом Південно-Західного відділу Імператорського Російського географічного товариства, яке мало свою програму, в якій було  зібрано географічні, статистичні, історичні та етнографічні дані, що мають відношення до австрійського воєводства Буковини та ії руського населення. Г. Купчанко писав: «Цей збірник є тільки початком, спробою зібрати пісні, казки і т.ін. В подальшому буду намагатися виправити та доповнити його, і таким чином, передати необхідні відомості про буковинський народ, чисельність якого на сьогоднішній день сягає 200000 душ» [3, с. 6-7].

З розділу «Від автора» дізнаємось про джерела, якими користувався автор при складанні названого видання. Серед них генеральна карта воєводства Буковини (1859 р.), видання Д.І. Дира “Вітчизняні відомості про Буковину”, “Історичні відомості про Молдавію і Буковину” ‒ автор Ісидор Мартинович; “Географічно-Статистичний огляд Галичини і Буковини” – автор Карл Ріхтер Фон Шмедес, та твори професорів А. Симашковича та А.С. Петрушкевича. З цієї книжки можемо дізнатися про історію Буковини, положення та кордони, про топографію краю, також про структуру рельєфу та клімат Буковини. Багато матеріалу про розвиток системи освіти у нашому краю. Заслуговує нашої уваги те, що автор подає матеріал про побут, звичаї, буковинського народу. Окремо пише, про народний календар та свята по місяцям.

Південно-західний відділ Російського географічного товариства — складова Імператорського географічного товариства Російської імперії. Існував у 1873 - 1876 роках. Займався вивченням України — південно-західних земель імперії. Члени відділу проводили статистичні, географічні, історичні, етнографічні та лінгвістичні дослідження.  Першим головою був Г. Ґалаґан, секретарем - П. Чубинський. З 16 травня 1875 року головою Відділу став В.Антонович, заступником - П.Чубинський; обов’язки секретаря з 7 лютого 1875 року виконував О.Антипович. Зазначимо, що Павло Чубинський, Михайло Костомаров і Володимир Антонович не лише брали активну участь в організації і діяльності Південно-Західного відділення Російського географічного товариства (В. Антонович 1875 році був обраний головою відділення), а й написали низку цінних етнографічно-фольклористичних праць. Так, П. Чубинський видав у Петербурзі “Очерк народных юридических обычаев и понятий в Малороссии” (1869 році ).

За дослідження “Чари на Україні” В. Антонович отримав бронзову медаль, а народознавчі праці М. Костомарова були зібрані й видані окремим фундаментальним виданням під назвою: “Етнографічні писання Костомарова” (1930 році), куди ввійшли дослідження народної поезії з Поділля, Волині, історичний фольклор, рецензії та його студія “Слов'янська міфологія”.

Вернемося до Григорія Купчанко. Перебуваючи у Відні, де знаходилось видавництво його газет, надрукував ряд книг з етнографії Буковини, прилучав до цього інших, зокрема вчительку і письменницю Євгенію Ярошинську. У листі до Південно-Західного відділення Російського географічного товариства Євгенія Ярошинська пише: «Слідуючи  добрій пораді мого земляка, одноплемінника і одновірця пана Григорія Івановича Купчанка, я зібрала протягом останніх років 440 пісень руського народу на Буковині. Надсилаю при цьому до Вас з уклінним проханням прийняти цей мій збірник у Ваші дорогоцінні видання і прислати мені декілька окремих відбитків цього мого збірника пісень…» [4].

Захоплення фольклором та етнографією, очевидно, прийшло до Г. Купчанка ще в гімназії: у восьмому класі він публікує в “журналі – неполитическому, посвященному науці и розвеселенію”, “Буковинская Зоря”, низку матеріалів під заголовком «Изь сборника Буковинскихъ простонародныхъ пісень, сказокъ, повістей, пословицъ, суеверій, і пр» [1].

Проаналізуємо  ще одну книжку Григорія Купчанка, зокрема “Памятная книжка. На пам'ять 100-льтняго юбилея 4-классной школи в Коцмань” – 1880 р. Перша частина – це історія народної школи у Кіцмані. Можна бачити, що школа була відкрита 1 березня 1780 року. Це перша публічна школа в Кіцмані. Її розбудували  в 1817 році і розширили в 1875 р. Площа займає 33 метри і 8 дециметрів довжини та 12 метрів ширини. Існували чотирьохкласні кімнати і одна кімната для бібліотеки. Основними предметами були: Законь Божий, німецька мова, польська мова, математика, мистецтвознавство, географія і історія, чистописання, малювання, геометрія, і гімнастика. Від 1780 р по 1873 р. Коцманська школа була однокласною, з 1873 р. по 1876 р. – двокласною, з 1876 р. – чотирьохкласною. З самого початку шкала носила назву «Русская тривіальна школа», що вживалося до 1793 р. На окружному вчительському зібранні у Чернівцях було вирішено називати «Королівською тривіальною школою». Ця назва збереглася до 1816 р. До нових шкільних реформ, які відбулися в 1869 р, школа носила назву «Католицька тривіальна школа», потім була перейменована в «Публічну народну школу». Також можна бачити скільки дітей відвідували школу з 1783 по 1877 роки та списки викладачів з 1780 по 1880 роки.

Друга частина дуже цікава для дослідників розвитку шкільної освіти на Буковині. Вона має назву “Школьная статистика” Тут розповідається про шкільних інспекторів, членів комісії та ін. “Испитательная комиссія для общихь  народныхь и городскихь училищь”, “Учебныя заведенія. Токож існували такі навчальні заклади: 1) Высшія учебныя заведенія, 2) Середнія и спеціалыныя учебныя заведенія, 3) Городскія и народыя школы.”

Г.Купчанко відомий також, як автор фольклористичних нарисів про Буковину, зокрема, дослідження “Песни буковинского народа”, що друкувалось у 2-у томі “Записок Юго-западного отдела императорского русского географического общества” (1875 р.).

У 1875 році київський вчений Олександр Лоначевський відредагував та видав пісенник Григорія Купчанка під назвою «Сборник песен буковинского народа». Пісні у збірці поділені на 6 розділів: пісні культу, пісні про особисте життя, пісні сімейні, політичні, мистецькі та виховні. Структура кожного розділу побудована залежно від значення предмета, про який співають. Близькі за змістом твори знаходяться поруч. Пізніше, систему розміщення матеріалу, прийняту в даній книзі, перейняв Михайло Драгоманов. Велику увагу Григорій Купчанко приділяв порівнянні один з одним різних етнографічних груп цих регіонів і поясненню їх спорідненості з іншими східнослов'янськими народностями. 

Помер Григорій Іванович Купчанко 10 травня 1902 року у Відні. Похований на центральному кладовищі Відня. Поруч спочивав його 19-річний син Володимир. Стає ясно, чому неможливо поклонитися могилі нашого співвітчизника. В 1928 р. місце було віддано під інше поховання і продано якомусь пану Спурному (так пише канадський буковинець, який побував на місці поховання, Роман Шапка). Також він пише, що працівники кладовища повідомили, що останки Григорія Купчанка та його сина перебувають під новим похованням і можуть бути перепоховані.

Список використаних джерел:

1.Кавалець Лілія. Листи Григорія Купчанка до Івана та Євгенії Ярошинських як причинки до портретів автора й адресатки / Л. Ковалець // Народна творчість та етнографія – 2011. – №4. – С.62-69.

2.Драгоманов М.П. Австро–Руські спомини (1867–1877) / М.П.Драгоманов // Літературно–публіцистичні праці. – К., 1970. – Т.2. – С.151–188.

3.Купченко Г. Деякі Історико-Географічні відомості про Буковину / Г. Купченко . – Чернівці: Рута, 2008. – 169 с.

4.Стецько П.І. З неопублікованих листів Є. Ярошинської та М. Павлика.[Публікація листів П. Стецька] / П. Стецько // Українське літературознавство. Міжвід. респ. збірник. – 1966. – Вип. 2. – С. 145 – 151.