ВПЛИВ ЄВСЕВІЯ МАНДИЧЕВСЬКОГО НА СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТЕЙ АРТУРА ШНАБЕЛЯ, МАНОПОЛІСА КАЛОМІРІСА, ФРАНЦА ШАЛЬКА ТА АЛЕКСАНДРА ВУНДЕРЕРА

Акатріні В.М. Вплив Євсевія Мандивського на Становлення Особистостей Артура Шнабеля, Манополіса Каломіріса, Франца Шалька та Александра Вундерера / В.М. Акатріні // Естетичні засади розвитку педагогічної викладачів мистецьких дисциплін: матеріали IV Міжнар. наук.-практ. конф. (м.Умань, 8 – 9 квіт. 2021 р.) / МОН України, Уманський держ. Пед. ун-т імені Павла Тичини, Ф-т мистецтв; Регіон. наук.-творч. центр мист. осв. і худ. майст. [редкол: Терешко І.Г. (голов. ред.), Побірченко О.М. (відпов. ред.), Андрощук Л.М. [та ін.]. – Умань: ВІЗАВІ, 2021. – С.12 – 18.

 

ВПЛИВ ЄВСЕВІЯ МАНДИЧЕВСЬКОГО НА СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТЕЙ АРТУРА ШНАБЕЛЯ, МАНОПОЛІСА КАЛОМІРІСА, ФРАНЦА ШАЛЬКА ТА АЛЕКСАНДРА ВУНДЕРЕРА

 

Мандичевський Євсевій (17.08.1857, м. Чернівці – 18. 07. 1929, м. Шульц побл. Відня) – композитор, диригент, музико­знавець, педагог. Євсебія з дитинства зачарувала народна пісня, любов до якої прищепили батьки. Він душею сприймав красу народного поетичного слова, ліризм буковинської пісні.

Любов до музики розвинув С. Воробкевич (1836-1903 рр.), який фактично розвинув його талант під час навчання в Чернівецькій гімназії у 1862 р.

Будучи гімназистом, написав кантату для хору, оркестру і соліста, яка виконувалась під власною орудою і була присвячена 25-річному ювілею правління кайзера на Буковині. По закінченні гімназії Є. Мандичевський ще кілька років одержував державну стипендію, яка була вагомою фінансовою підтримкою у його подальшому навчанні.

        У 16 років Є.Мандичевський пише кантату «Сила гармонії» для хору та оркестру, яка вперше виконується в Чернівцях під його диригуванням, а на музичному конкурсі у Лейпцигу майбутній композитор був удостоєний премії. Це була перша сходинка у чарівний світ музики.

У 1875 р. 18 років Є. Мандичевський стає студентом Віденського університету, навчається на філософському факультеті, слухає курс історії музики та музикознавства у відомого професора Едуарда Гансліка, вивчає мови та літературу [1, c. 32 - 33].

Уже 1879 р. він стає хормейстером Віденської Консерваторії, школи вокального мистецтва. того ж року знайомиться з Йоганном Брамсом, що поклало початок їхній довготривалій дружбі. Брамс підтримував молодшого колегу, зробив його своїм секретарем і зрештою, розпорядником своєї спадщини. творче спілкування Є. Мандичевського з відомим маестро посилило його інтерес до класики, до традицій романтизму, слов'янського мелосу, яким захоплювався Й. Брамс. З того часу Мандичевський був тісно пов'язаний з видатним композитором: завдяки його глибокому захопленню генієм Брамса, він вирішив остаточно присвятити себе музиці.

У 1887 р. Євсевій Мандичевський обійняв посаду Архіваріуса Товариства друзів музики, яке протягом десятиліть було одним із центрів музичного життя Європи, де викладає гармонію, контрапункт, історію музики, курс літератури з вокальної музики і теорію музичних інструментів [2, c. 105]. Потрібно було мати не тільки неабиякі здібності, але й неабияке щастя – за кілька років стає професором віденської консерваторії (1896 р.), водночас завідувачем кафедри історії музики, де викладає історію музики, літератури з вокальної музики та теорію музичних інструментів. Після того, як він видає повне зібрання творів Йозефа гайдна і 42-томне видання Шуберта, за яке Мандичевський 1897 р. отримає звання доктора Лейпцизького університету, у той самий час Дунайська митрополія присвоює йому звання почесного громадянина міста Відня.

Євсевій Мандичевський ніколи не забував про своє буковинське коріння, він неодноразового приїжджав до Чернівців, де його брат Костянтин був директором вищої реальної школи, а сестра Катерина викладала музику в дівочому православному ліцеї. На Буковини часто звучали його твори у концертах музичних товариств. особливою популярністю у чернівчан користувалась кантата «У краю буків», яка до 1902 р. тричі виконувалася під його орудою. Вокальні твори Мандичевського входили до репертуару буковинських співацьких товариств. Його не обходили своєю увагою П. Чайковський, А. Рубінштейн, Ф. Ліст та інші видатні композитори і музиканти світу. Є. Мандичевський зробив вагомий внесок у розвиток музичного мистецтва Буковинського краю [1, c. 33].

Як композитор Є. Мандичевський написав музику на тексти творів багатьох поетів, зокрема Т.Шевченка, М. Емінеску, В. Александрі, О. Влахуце, Клонштока, Г. Гейне. Він автор музичних обробок румунських, німецьких, угорських та італійських народних пісень. Саме вокальні варіанти народних пісень найбільше цінував Йогана Брамс.

Протягом багаторічної педагогічної діяльності Євсевій Мандичевський виховав цілу плеяду композиторів, музикознавців, педагогів, багато з яких стали зірками музичного світу Австрії, Італії, Англії, Америки, Румунії, Німеччини та інших. Серед його учнів — Ганс Ґаль, Карл Бем, Іларіон Веренко, Маноліс Каломіріс, Джордж Селл, Леоне Синіґалья, Карел Прохазка (старший), Марціан Неґря, Йозеф Алоїс Кріпс, Юліус Патцак, Фердинанд Ребай, Розаріо Скалеро, Ґустав Уве Єннер, Артур Шнабель, Карл Ґарінґер, Іґнац Брюлль, Генрі Кімболл Гедліта та інші [3].

Артур Шнабель (нім. Artur Schnabel, 17 квітня 1882, Липник, поблизу Бельсько-Бяла — 15 серпня 1951, Аксенштайн на Люцернському озері) — австрійський піаніст, педагог, композитор, Кавалер чорногорського Ордена князя Данила I. Походив з єврейської родини. Народився у Галичині (сьогодні — Польща). З 7-річного віку навчався грі на фортепіано у Відні у Теодора Лешетицького та Євсевія Мандичевського [4]. З 1900 р. виступав у Берліні як піаніст. До репертуару Шнабеля увійшли твори Баха, Моцарта, Бетховена, Франц Шуберта, Шумана і Брамса. Тим часом почав створювати власну музику в атональній музиці. Гастролював у США, Росії, Великій Британії, Іспанії. З 1925 р. викладав у Берлінській вищій школі музики, багаторазово виступав в ансамблях з Пабло Казальсом, Карлом Флешом, Паулем Гіндемітом (як альтистом), П'єром Фурньє, Йожефом Сігеті, Гуґо Беккером, Григорієм П'ятигорським.

У 1933 р., після приходу нацистів до влади, покинув Німеччину. Жив у Великій Британії, Італії, з 1939 р. — в США (в 1944 р. отримав американське громадянство). Після закінчення Другої світової війни виступав у Європі, але ніколи не повертався до Німеччини (навіть на запрошення Вільгельма Фуртвенглера) [5].

Артур Шнабель згадує про Євсевія Мандичеського: «Одночасно із заняттям на фортепіано я вивчав теорію під керівництвом Євсевія Мандичевського, серйозного музиканта, який займав ще одну посаду архіваріуса у Віденському «Товаристві друзів музики». Дякуючи Мандичевському, я познайомився з рукописами великих композиторів, навчився працювати з оригіналами, що полегшило мою роботу над підготовкою та виданням Бетховенівських сонат. Я часто звертався до автографів Баха та прижиттєвих видань, що дало можливість збутись багатьох помилок, які до цього традиційно переходили з одного місця в інше» [6].

         Маноліс Каломіріс народився (14 грудня 1883, Смірна,— 3 квітня 1962, Афіни)  грецький композитор та педагог, дійсний член Афінської академії наук з 1945 р. — став першим музикантом серед її членів, засновник новогрецької музичної школи. Його дитячі роки пройшли в Афінах та Константинополі (Стабулі) [7]. У 1901-1906 рр. Маноліс навчався у Віденській консерваторії по класу фортепіано та композиції, де його педагогами були  Євсевії Мандичевський (по класу композиція) Герман Ґреденер (по класу теорії), А. Штурм (по класу фортепіано).

     З юнацьких років він мріяв створити на Батьківщині самобутню професійну композиторську школу європейського рівня. Важливим етапом на цьому шляху стали роки роботи Каломіріса у Харкові, куди він приїхав у 1906 році працювати викладачем фортепіано у музичній школі Д.Д. Оболенської і перебував тут до 1910 р. Свій перший значний твір (Грецьку сюїту для оркестру) Маноліс Каломіріс написав саме у Харкові. Він також брав участь у музичному житті міста, даючи фортепіанні концерти.

         Композиторська, педагогічна та суспільна діяльність Маноліса Каломіріса перебувала під сильним впливом видатних музикантів – Є. Мандичевський, Ф. Акименка, К. Горського, І. Слатіна та ін.

Заглиблення у музичне життя Харкова того часу, творчі контакти Каломіріса з представниками музичної еліти, вивчення творів видатних російських та українських композиторів – усі ці складові, на тлі укріплення його зв’язків з культурою та мистецтвом Греції, поступово привели його до усвідомлення власної місії у справі розбудови новогрецької композиторської школи. Каломіріс у 1919 р. створив Еллінську консерваторію, а потім заснував Національну консерваторію в Афінах. Він був також директором Національного оперного театру та майже 20 років очолював Спілку грецьких композиторів [8].

Маноліс Каломіріс поклав початок сучасному грецькому оперному мистецтву. Він є автором п’яти опер: «Перший майстер», «Материн перстень», «Схід», «Каламутні води», «Константин Палеолог», а також трьох симфоній, кількох камерних творів, посібника з теорії музики та ін.

Вважається, що саме Каломіріс своєю оперою «Старший майстер», виставленою 1916 р. в Афінах, поклав початок сучасному грецькому оперному мистецтву. Музика Маноліса Каломіріса відтворює дух народної грецької мелодики. Його кращі твори відрізняються внутрішньою експресією, мелодійною виразністю, винахідливістю оркестрування. 

М. Каломірісу також належать твори для фортепіано (11 опусів; деякі оркестровані) й численні вокальні твори, як сольні з акомпанементом (21 опус, в тому числі близько 80 пісень для голосу та фортепіано), так і хорові (24 опуси). Кілька його оркестрових творів також передбачають участь співаків, зокрема видатний пісенний цикл «Чарівні трави» («Μαγιοβότανα», 1908–1914) []. 

Олександр Вундерер  (11 квітня 1877 – 29 грудня 1955 рр.) – австрійський гобоїст, керівник оркестру та композитор. Він працював професором у Державній музичній академії у Відні, де викладав студентам, серед яких Фріда Керн, Чудовит Райтер та Герберт фон Караян. Він грав як головний гобіст у Віденській філармонії, а пізніше працював виконавчим директором та керівником оркестру.

    Ось спогади засновника нового Бахівського об’єднання, професора Олександра Вундерера: «Я познайомився з Мандичевським, він мені сподобався і  прийняв мене як приватного студента. За один рік я дізнався від нього стільки, що вимагало б трьох років академічного середовища. Ми займалися з ним по півтори години. Я вивчав весь контрапункт і гармонію. Мені доводилося складати композицію щогодини і з часом читання партитури стало для мене чимось цілком природним. Мендичевський період був для мене найщасливішим за всі мої роки навчання» [6].  

Франц Шальк (нім. Franz Schalk; 27 травня 1863 – 3 вересня 1931) – австрійський диригент, директор Віденської державної опери (1918 – 1929). З 1919 по 1924 рр. ділив цей пост разом з Ріхардом Штраусом, активно допомагав Зальцбурзькому фестивалю.

Народився 1863 р. у Відні. Навчався у композитора Антона Брукнера. 1900 року став першим капельмейстером Віденської придворної опери. З 1904 по 1921 рр. працював головою «Товариства друзів музики». 1918 року став директором Віденської опери, яка отримала назву Віденської державної опери. 1919 р. співдиректором опери також був призначений Ріхард Штраус. Між двома композиторами росла напруга через незрозумілий поділ обов'язків, що призвело до відставки Штрауса 1924 р.

1920 р. група видатних діячів культури, серед яких були композитор Ріхард Штраус, письменник Гуго фон Гофмансталь, режисер Макс Райнгард, художник Альфред Роллер та Шальк, реорганізувала Зальцбурзький фестиваль і зробили його щорічним.

Франц Шальк є найбільш відомий завдяки постановці симфоній Брукнера. Так, 1894 р. він влаштував прем'єру Симфонії №5 Брукнера [en], але з численними змінами та варіаціями зі свого боку. Багато експертів вважали, що це було зроблено без згоди Брукнера, який на той момент був важко хворий. Незважаючи на це, Симфонія №5 у редакції Шалька було обрана для прем'єри і була єдиною її версією, яка була доступна для аудиторії протягом майже сорока років. Частина фахівців критикували Шалька за його редакції симфоній Брукнера, проте інша частина вважала, що таким чином Шальк популяризував видатні роботи Брукнера, які могли залишитись невідомими широкому загалу [9, c. 39].

Франц Шальк здадує: «В шістнадцятирічному віці я вперше зустрівся з Євсевіе Мандичевським, вчителем і пізніше моїм другом. Він мене слухав в оркестрі і був задоволений  від моєї гри на гобої. Готуючи до видання повне зібрання творів Баха, Мандичевський поставив перед собою завдання: кожна арія чи дует повинні пройти практичне виконання. Для цієї роботи маестро запрошував до себе додому двох або більше співачок, мене, одного скрипаля та одного віолончеліста. Спочатку ми коректували твір, а після виконання друкувалися «Новим товариством Баха» під заголовком «Арії та дуети, з обов’язковими інструментами» [9].

Євсевій Мандичевський відіграв важливу роль у формуванні цих особистості.

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

1.  Акатріні В. М. Повернути втрачені імена: сім’я Мандичевських. Молодий вчений. 2015. № 7, Ч. 2. С. 32–36.

2.  Акатріні В. М. Мандичевський Євсевій (Евзебій) Васильович //   Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2018. – Т. 19.  – С. 105 – 106.

3.  Історик музики свого часу. URL: http://www.dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news?id=924393 (дата звернення: (13.04.2021).

4.  Артур Шнабель. URL:  https://cutt.ly/Fve7bk6. (дата звернення: 13.04.2021).

5.  Лица Кино: Артур Шнабель: человек года. URL:  http://www.cinematheque.ru/post/131722/print/. (дата звернення: 13.04.2021).

6.  Карачко С. І. Єусебій Мандичевський, композитор зі світовим іменем. URL:   http://bukovynaonline.com/eusebiy-mandychevskyi/. (дата звернення: 13.04.2021).

7.  Маноліс Каломіріс. URL:   https://cutt.ly/mve509K. (дата звернення: 13.04.2021).

8.  Яковлев. М. М. Каломирис Манолис // Музыкальная энциклопедия. Москва: Советская энциклопедия, 1974. Т. 2. Стлб. 660.

9.  Муха А. І. Композитори світу в їх зв’язках з Україною. Київ: Фан Дінь Тан & Fan’s Company, 2000. С. 39.

10.                     Continuatorii creației marelui compozitor Eusebie Mandicevschi: Franz Schalk  (1863 - 1931). URL: https://cutt.ly/kvrwb2p. (дата звернення: 13.04.2021).