Внесок Вероніки (Віки) Мандичевської у розвиток медичної справи Буковини (до 130-річчя з дня народження)

Акатріні В.М. Внесок Вероніки (Віки) Мандичевської у Розвиток Медичної Справи Буковини (до 130-річчя з дня Народження) / В. М. Акатріні // Покликання служити науці і людям: збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції до 75-річчя від дня народження відомого науковця, дослідника, краєзнавця, етнографа, громадського, культурного і політичного діяча, професора Георгія Костянтиновича Кожолянка, 11 червня 2021 р. / М-во освіти і науки України, Інститут післядипломної  педагогічної освіти  Чернівецької області [та ін.]. – Чернівці, 2021. – С. 188 – 194.

Внесок Вероніки (Віки) Мандичевської у розвиток медичної справи Буковини (до 130-річчя з дня народження)

 
   

                 Буковина – була і залишається благословенною Богом землею, яка подарувала країні та світові багато знакових особистостей, що залишили свій вагомий слід в науці, літературі та мистецтві. Найбільше пощастило музикантам, співакам, художникам та іншим представникам мистецтва. До такої групи відноситься і надзвичайно багата на таланти велика родина Мандичевських. Вже понад десять років за матеріалами архівів досліджую її родовід та внесок різних представників цієї династії в культурно-мистецьке і педагогічне середовище Буковини і не тільки.
         Проте є серед її членів і менше знані до сьогодні її представники, які свій талант, знання та наполегливу працю присвятили іншим, не менш важливим і достойним заняттям. До таких безперечно відноситься лікарка Вероніка (Віка) Мандичевська (Vica (Veronica) Mandicevschi нім. Mandyczewski, рум. Mandicevschi), ім’я якої несправедливо призабуто.
            Вона народилася 2 листопада 1891 року у вчительській родині Константина та Клавдії Мандичевський в Сучаві, де її батько працював учителем у Сучавському ліцеї, викладав історію та німецьку мову. Дівчинку назвали, очевидно, на честь бабусі – Вероніки Мандичевської з Поповичів. Коли дівчинці було 2 роки, батько за направленням приїхав в Чернівці спочатку вчителем, а пізніше став директором «Православної вищої реальної школи» (нім. K. k. Realschule in Czernowitz, на той час по вулиці Семигородській, нині ЗОШ № 2 на вулиці Головній). В цій же школі вчителем музики працював його молодший і дуже талановитий брат Григорій. І в Чернівцях цю школу жартома називали родинною справою братів Мандичевських.
        Початкову та середню освіту Вероніка Мандичевська отримала у цій же Вищій реальній православній школі міста Чернівці, в якій батько обіймав посаду директора. Вона отримала диплом бакалавра з відзнакою, в якому були також високі оцінки з латини та грецької мови. У віці лише 17 років вона поїхала до Відня, щоб навчатися на медичному факультеті столичного університету. Там вона проживала в родині свого знаменитого вже на той час дядька – композитора, професора Євсевія Мандичевського.
      Своїми стараннями та успіхами в навчанні вона одразу привертає увагу викладачів, які помітили здібну студентку і всіляко сприяли їй. В 1917 році вона закінчила студіювати медицину і одразу була призначена головним лікарем в невеличке містечко Шайбс (Scheibbs), яке знаходиться у федеральній землі Нижньої Австрії. Тут лікарня була на дуже високому рівні, працювали лікарі високої кваліфікації і саме тут вона познайомилася з офтальмологом графом Батзанцем (Bathzanz), який сприяв вивченню її спеціальності і власне визначив її місце в медицині. По закінченні Першої світової війни, коли монархія Габсбургів розсипалась, Віка Мандичевська повернулася до Румунії і деякий час працювала в Бухаресті. За деякими відомостями, які потребують документального підтвердження, вона ‟добровільно зголосилася працювати в інфекційній лікарні в Акермані в самий тривожний часˮ, так як на той час лютували інфекційні хвороби.
        Проте вона там перебувала не дуже довго і повернулася в Чернівці. Як свідчать архівні дані, вже в 1921 році вона працювала в очному відділенні міської лікарні за адресою вулиця Балмоша, яке тоді щойно відкрилось (сьогодні це Морфологічний корпус Буковинського Державного Медичного Університету на вулиці Різської), яке на той момент очолював полковник медицини Д. Буркур. Він одночасно працював в ІV армійському корпусі. За 7 місяців цього року вони вдвох, Д. Буркур та В. Мандичевська, пролікували 263 хворих.
         Аби вивчити всі досягнення в лікуванні очних хвороб, які на той час були в світовій науці і вдосконалити свою кваліфікацію, вона поїхала до Відня, де спеціалізувалася в клініці відомих професорів-офтальмологів Меллера та Адальберта Фукса, який вважається основоположником паталогічної анатомії ока, так як створив гістологічну основу клінічної картини і розробив нові хірургічні методи лікування очей. На той час то були найбільш передові досягнення в медицині. І коли в 1923 році вона повернулася в Чернівці, то отримала посаду головного лікаря відділення очних хвороб. Проте й далі ретельно продовжувала вивчати всі передові досягнення в лікуванні очних хвороб. Під час відпустки їде до Цюріха, а потім до Праги, де практикував на той час професор Ремшайдт. Потім знову повертається до Цюріха, де працював знаменитий доктор-офтальмолог Фогта, а вже звідти – до Парижу.
      Вероніка Мандичевська була настільки віддана справі медицини, як її знамениті родичі – музиці, і не втомлювалася вивчати всі нові досягнення в медицині, і в офтальмології – насамперед. Вона намагалася не пропустити жодного міжнародного конгресу з офтальмології, майже завжди мала доповіді, які користувалися незмінним авторитетом серед колег-науковців.
        Проте не тільки вона вивчала досягнення медицини по європейських клініках, до Чернівців також приїжджали молоді лікарі із багатьох лікарень, які мали за честь по практикувати під керівництвом світової слави доктора-офтальмолога Вероніки Мандичевської.
   В науковому медичному світі вона мала незаперечний авторитет самого висококваліфікованого лікаря-офтальмолога.
       Про її працю і завантаженість свідчить документ, який зберігається у Державному архіві Чернівців. Це робочий журнал очного відділення, яке знаходилось в лікарні "Короля Кароля II" міста Чернівці за адресою бульвар Кароля, ІІ (нині це вул. Поповича, 10) в якому зареєстровано операції, здійснені з 4 грудня 1936 року і продовжених у 1937 році (Додаток 1). Тут ретельно відображено важливу інформацію про операції, які вони мали в лікарні, про вік пацієнтів, точну дату проведення операції, дату госпіталізації, анамнез та інші важливі та зрозумілі дані для лікарів. Головним лікарем був Євсебій Попович, а асистувала йому Вероніка Мандичевська. 

(Додаток 1)

               Також у Державному архіві Чернівців, який зберігає картотеки лікарні Кароля II, ми знаходимо зарплату лікарів, відзначаючи присутність та медичний, адміністративний та технічний персонал [6]. Цікаво, як все ретельно прописано, тобто на кожного лікаря заведена і чітко розписана заробітна плата всіх медичних працівників, і Вероніки Мандичевської зокрема, з додатковими нарахуваннями та витратами: посада, стаж роботи, зарплата, відрахування, які впливають на Пенсійний фонд, квота на оренду житла, належна орендна плата, сімейна надбавка, податки, які мали сплачувати лікарі та чиста сума, яку вони отримували. Як видно із відомостей, з роками розмір заробітної плати збільшувався і зменшувався. Також тут ми знаходимо інформацію про те, що лікар Мандічевська мала заробітну плату 10200 леїв, а з усіма сплаченими податками залишилася сума 8954 лей (Додаток 2).  

(Додаток 2).  

              У Чернівцях в 1934-1940 роках почав виходити фаховий щомісячний журнал загальної медицини «Чернівці медичні» («Cernăuțiul Medical»), редакція якого знаходилася на вулиці Олександра Доброго (str. Alexandru cel Bun, nr. 5-А). Засновником цього журналу був доктор Георге Пирвулеску. В редколегію входили: д-р Іоан Еміль Костінеску, начальник відділу охорони здоров'я та соціального захисту населення; проф. Д-р Константин Ангелелеску, керівник державних інструкцій, проф. Д-р Гане, вчений секретар. З Чернівців до редакційної ради входили: д-р Адлер, д-р Бодя, д-р Маркулеску, д-р Попович і д-р Мандичевська [7].
Доктор Вероніка Мандичевська свої нові напрацювання та винаходи в лікуванні очей публікувала також в іноземних фахових виданнях – німецькою та румунською мовами насамперед. Серед інших: «Uber spontane Iridodiallyse nach plözlicher starker Blutung» («Про спонтанний іридодіаліз після раптової кровотечі») в «Zeistschrift für Augenhelkunde») та багато інших праць.
          Її остання публікація "Про хворобу Едісона" („Despre Edison sadic”) з'явилася в журналі "Медична Румунія" („România Medicală”,) № 20 за 1937 рік, через два дні після її відходу у вічність (Додаток 3).

                 В неї була благородна мета полегшити здоров’я своїм пацієнтам, подарувати їм розкіш бачити цей світ. І вона до останнього свого подиху все для цього робила, добивалась кращих умов для лікарів та пацієнтів свого відділення, необхідних інструментів, необхідної апаратури для діагностики. Підтвердженням цього став її останній дуже людяний жест наприкінці життя – коли вона відчула, що сили її залишають, одним із її останніх розпоряджень було пожертвування відділенню офтальмології в Чернівцях значної частини її дуже дорогих інструментів, які вона замовила і викупила власним коштом за кордоном.
        Вічно зайнята підвищенням своєї кваліфікації, в якій була неперевершеною, вона їздила на всі офтальмологічні конгреси, виступаючи з дуже обґрунтованими звітами. Ще за 3 місяці, як відійти у вічність, отримала запрошення від американського університету на участь у міжнародному зібранні лікарів-офтальмологів, але вона почала хворіти і не могла ствердно відповісти на це запрошення. Проте 26 листопада 1937 року вона таки мала намір їхати до Каїру на офтальмологічний конгрес, вже і квитки придбала, але на превеликий жаль, така важка хвороба, як туберкульоз легенів, яка ще на той час не лікувалася, забрала її життя 30 жовтня цього ж року.
        Вона спочиває в Чернівцях на православному цвинтарі в родинному гробівці Мандичевських поруч із батьком Костянтином. Прогресивному лікареві-офтальмологу від Бога на той час виповнилось всього 46 років.
Доктор Вероніка залишила по собі дуже важливу спадщину для медицини Буковини та Чернівців. Але насамперед вона залишила світлу пам'ять про працю для всіх тих, кому вона подарувала щастя бачити цей світ.

 Гробниця  родини Мандичевських