Козацька тематика у наукових роботах Мирона Кордуби - історика кінця ХІХ - початку ХХ століття.

Акатріні Володимир Михайлович –

 аспірант Інституту педагогічної освіти і

освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України.

Козацька тематика у наукових роботах Мирона Кордуби - історика кінця ХІХ - початку ХХ століття. 

Стаття присвячена діяльності М. Кордуби як дослідника середньовічної історії та козацької доби України. Проаналізовано його історичні, етнографічні та історико-географічні праці. Оцінено внесок М. Кордуби у розвиток та становлення шкільної історичної освіти на Буковині, кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. Розкрита заслуга вченого у створенні підручників з історії для шкіл та здійснено їх аналіз.

Поза всяким сумнівом, М. Кордуба належить до талановитих українських істориків першої половини XX ст.

Ключеві слава: М. Кордуба, М. Грушевський, Хмельниччина, козацька доба, Буковина, Чернівці, історична освіта, підручники з історії для шкіл.

Владимир Акатрини

Казацкая тематика в научных работах Мирона Кордубы - историка конца XIX - начала ХХ века. 

Статья посвящена деятельности М. Кордубы как исследователя средневековой истории и эпохи казачества Украины. Проанализированы его исторические, этнографические и историко-географические труды. Оценен вклад М. Кордубы в развития и становлення школьного исторического образования на Буковине, конца XIX - первой половины ХХ в. Раскрыта заслуга ученого в создании учебников по истории для школ и осуществлен их анализ.

Вне всякого сомнения, Кордуба принадлежит к талантливым украинским историкам первой половины XX в.

Ключевые слава: М. Кордуба, М. Грушевский, Хмельниччина, эпоха казачества, Буковина, Черновцы, историческое образование, учебники по истории для школ.

     Volodymyr  AKATRINI

Cossack themes in the scientific works of Myron Korduba - a historian of the late nineteenth - early twentieth century. 

The article is devoted to the activity of M. Korduba as a researcher of medieval history and the Cossack era of Ukraine. His historical, ethnographic and historical-geographical works are analyzed. The contribution of M. Korduba to the development and formation of school historical education in Bukovyna, the end of the XIX - first half of the XX century is estimated. The merit of the scientist in creating history textbooks for schools is revealed and their analysis is carried out.

Undoubtedly, M. Korduba belongs to the talented Ukrainian historians of the first half of the XX century.

Keywords: M. Korduba, M. Hrushevsky, Khmelnytsky region, Cossack era, Bukovyna, Chernivtsi, historical education, history textbooks for schools.

У 2021 р. виповнюється 145 років від дня народження видатного українського історика, географа, етнографа, археографа, бібліографа, публіциста, педагога, громадсько-політичного діяча Мирона Михайловича Кордуби (1876 – 1947 рр.) , діяльність якого має значну наукову цінність, пізнавальне та практичне значення. Мирон Кордуба до сьогодні ще є малознаним як педагог. Дослідники тільки розпочинають осмислення педагогічної складової його багатогранної діяльності. Найменше на сьогодні є інформації про чернівецький період життя та творчості М. Кордуби (1901-1918 рр.), коли почалося становлення його як педагога. Проблемі вивчення внеску М. Кордуби у створення підручників з історії для українських шкіл, а також у розвиток історичної освіти на Буковині присвячені публікації О. Пенішкевич, І.  Федорів, Р. Федорищак [1; 2; 3]. Проте в них висвітлені тільки окремі моменти його педагогічної роботи.

Тому основним завданням даної статті є дослідження педагогічної діяльності науковця, зокрема, його викладацьку роботу та створення шкільних підручників з української історії та  як дослідника історії козацької доби України.

М. Кордуба був президентом студентського товариства «Січ» у Відні, він заснував першу публічну бібліотеку в Чернівцях, на заклик Союзу визволення України у 1915 – 1916 роках проводив просвітницьку діяльність серед військовополонених українців у таборі Зальцведеля (Німеччина), був у складі керівництва Української Національної Ради, де очолював референтуру закордонних справ, радником посольства ЗУНР у Відні (1919 р.), провідним редактором офіційного урядового органу ЗУНР «Республіка», активним членом народного комітету Трудової партії Львова. М. Кордуба також виступає одним із організаторів Таємного Українського університету у Львові в 1921 р. [4, с. 3].

Мирон Кордуба народився 2 березня 1876 р. в селі Острові неподалік Тернополя. Його батько, Михайло Кордуба, був священиком у с. Сушно Радехівського району. Мати – Емілія Кордуба (дівоче прізвище Любович) була донькою священика. Після закінчення Львівської академічної гімназії (травень 1893 р.) того ж року він був прийнятий на факультет філософії  Львівського університету. Формування світогляду історика та становлення М. Кордуби як науковця розпочалося з перших днів навчання в університеті. Так сталось, що 1894 р. до Львова прибуває Михайло Грушевський, який  очолює новостворений факультет історії України. М. Кордуба мав щастя бути свідком нової ери в українській історіографії, що ознаменувалася роботою у Львівському університеті М. Грушевського [5, с. 144].

 Доля судила молодому талановитому студенту стати учнем і послідовником  М. Грушевського. Особисто М. Кордуба познайомився зі своїм вчителем 17 жовтня 1894 р. в гостях у родича, відомого на той час науковця, громадського і політичного діяча Олександра Барвінського [4, с. 3 ‒ 4].

Михайло Грушевський зараховував історика «до невеликого числа своїх справжніх учнів, якими він завжди опікувався, і з яких сподівався пожитку для нашої суспільності» [6, с. 5]. Відомий сучасний історик О. Пріцак називає М. Кордубу «одним з найбільших істориків Східної і Центральної Європи», а професор Кентського університету (США) Л. Винар вважає вченого «видатним дослідником старої і середньовічної історії та доби Хмельниччини»; а науковець Я. Серкіз називає М. Кордубу «плугатарем національної історії», «ученим з європейським іменем» [6, с. 5].

Під час навчання у Львівському університеті М. Кордуба мав змогу відвідувати лекції відомих професорів: з історії України М. Грушевського, з галицької історії І. Шараневича, з української літератури О. Огоновського. Серед його вчителів були також польські фахівці О. Вальдер, Б. Делябінський, Л. Фінкель, Т. Войцеховський та А. Реман.

У 1895 – 1896 роках Кордуба навчається у Відні, який тоді був відомим центром вивчення світової історії, особливо в  галузі дипломатичних відносин.

Після чотирирічного навчання (два роки з них у Львові) М. Кордуба записався на спеціальний курс політичної історії (1897 – 1898 н.р.). Під керівництвом М. Бідінгера, фахівця із середньовічної австрійської історії, М. Кордуба написав дисертацію на тему «Історія і відносини в Галицькому князівстві до половини XIII ст.».

18 квітня 1898 р. він захищає у Віденському університеті звання доктора філософії. 7-го жовтня 1897 р. його обрано президентом відомого студентського товариства «Січ», яке було засноване 1864 р. й відіграло важливу роль у розвитку історії Західної України [4, с. 4].

Від червня 1898 р. до жовтня 1900 р. М. Кордуба працював у Віденській університетській бібліотеці. Йому як науковцю робота бібліотекарем дала можливість отримати доступ до цінної літературної та наукової спадщини середньовіччя, виданих багатьма мовами світу. До речі, М. Кордуба знав не лише українську, польську та німецьку, але й інші мови і писав ними свої праці, які друкував у найпрестижніших фахових та популярних часописах у Берліні, Парижі, Лондоні, Софії.

Під керівництвом М. Грушевського молодий учений робить перші кроки в історичній науці. При підготовці наукових кадрів М. Грушевський дотримувався ряду важливих принципів, основними з яких були: по-перше – вміння збудити зацікавлення предметом історії, довести її  престижність, важливість для формування не лише окремої високоосвіченої людини, але й всієї нації; по-друге – висока вимогливість, постановка важких, але цікавих завдань для учнів та студентів. Не дріб’язкова опіка, а самостійна праця, не історичні гуртки при університеті, а участь у роботі Наукового товариства ім. Т. Шевченка ‒ ось що переважало в його роботі.

Для цього треба було поступово розвивати у молодих вчених, студентів навики наукового пошуку, включно до відряджень студентів у закордонні архіви [3, с. 24]. У цей час М. Кордуба починає наукову діяльності історика, та «шукає» себе в різних галузях знань.

Він досліджує історію Галицької – Волинської держави, публікує етнографічні праці, розвідки з історичної географії та демографії свого краю.  Винятково важливу роль на ниві творення української держави М. Кордуба надав Б. Хмельницькому, зробив надзвичайно цінну відбірку першоджерел, що стосуються дипломатичної історії цього періоду. Особливу увагу приділяв історик дослідженню тих регіонів, в яких він жив і працював: Галичині, Буковині, Холмщині. У своїх працях вчений наголошував на тому, що ці регіони ніколи не творили окремої самостійної держави і не були заселені окремим народом, що життя у них постійно було в тісних економічних, політичних, культурних зв’язках з населенням решти України.

Про вимогливість М. Грушевського пізніше М. Кордуба писав: «…нас, своїх студентів, професор затягнув до рецензійного відділу. Зразу це нам видалося дивним, бо не почували за собою відповідного підготовлення, щоб обговорювати, або й критикувати твори учених – спеціалістів. Але М. Грушевський вмів швидко розігнати сумніви й недостачу довіри в свої сили. Так поробив із нас 18-20-літніх хлопців – рецензентів і так повставали перші студентські рецензії в Записках» [6, с. 25].

Наприкінці 1900 р. історик залишає Відень, поселяється у Чернівцях, де працює на посаді помічника вчителя історії та географії в ІІ державній гімназії. Згодом, М. Кордуба писав М. Грушевському: «При гімназії мені сильно не по нутру, так як у ярмо цілої бюрократії гімназійної не можу допасувати свої шиї». Тут, у Чернівцях, М. Кордуба знайомиться з Ольгою Кобилянською і Лесею Українкою. Вступає у ділові і дружні контакти з українськими професорами К. Білинським, В. Гузарем, С. Смаль-Стоцьким, Р. Цегельським [3, с. 26].

У кінці ХІХ ‒ на початку ХХ ст. в освітньому процесі основна увага зверталася на методи та форми навчання, тоді як її зміст переважно внормовувався державними документами про школу, що, безумовно, гальмувало розвиток національної освіти. Разом з тим творчі вчителі і методисти, котрі нерідко були активними громадськими діячами, робили енергійні спроби вплинути на характер навчального процесу у народній школі шляхом створення авторських підручників та посібників для українських учнів [2, с. 35]. Одним із таких діячів був М. Кордуба, котрий на початку ХХ ст. розпочав педагогічну діяльність на Буковині.

9 травня 1903 р. М. Кордуба склав іспит державній комісії Чернівецького університету і отримав диплом, що дав йому право викладати історію й географію в гімназіях і реальних школах та йменуватися професором.

Педагог розглядав буковинське шкільництво як результат суспільного поступу краю. Предметом його особливої уваги в цей час стали ІІ Чернівецька і Кіцманська гімназії. Ним були стисло охарактеризовані реальна школа та учительська семінарія в Чернівцях, зміст освіти утраквістичних (німецько-українських) гімназій Буковини  [7].

Особлива заслуга М. Кордуби полягає у створенні ним підручників з історії для українських шкіл. Осмислюючи проблему створення шкільних українських підручників з історії, педагог висловлює цікаві методичні ідеї в статті «Наука історії рідного краю в буковинських народних школах», що з’явилася в науковому педагогічному журналі «Bukowiner Schule» ‒ («Буковинська школа»), який видавався у 1904‒1907 рр. і був офіційним друкованим органом. Журнал виходив за редакцією М. Кайндля і друкувався німецькою, українською та румунською мовами [8]. До складу редакції, крім М. Кордуби, входили й інші відомі на той час освітні діячі: С. Смаль-Стоцький, К. Малицька, О. Маковей, Т. Безпалко, С. Канюк, О. Іваницький, І. Карбулицький та ін.

У згаданій статті педагог порушує питання методики викладання історії, яка, на його переконання, повинна будуватися не на сліпому запам’ятовуванні дат і подій, а пробуджувати інтерес до минулого рідного краю, а потім уже переходити до розгляду історії інших народів. Він вважає, що в школі історію можна вивчати двома шляхами: перший ‒ метод загального аналізу подій і фактів, згодом необхідно зупинитися на окремих важливих історичних подіях та діяльності видатних діячів, другий метод ‒ синтетичний ‒ передбачає вивчення історії шляхом докладного монографічного опрацювання важливих подій, фактів та діяльності видатних діячів, а згодом й загального осмислення історичних явищ. На переконання М. Кордуби, останній метод найбільш відповідний дидактичним завданням, котрі повинна вирішувати школа. Втім, наголошує вчений, варто підібрати цікавий ілюстративний матеріал (насамперед літературознавчого і краєзнавчого характеру), який силою візуальної експресії пробудить інтерес до минулого рідного краю.  Ділячись власним досвідом, М. Кордуба вважає, що найкраще «в’язати буковинську історію з рускою, лучити історію краєву з національною» [4, с. 5 - 6].

Саме такий шлях, переконує педагог, є одним із найбільш ефективних для засвоєння історичних знань.

Впродож тривалого часу історію в школах краю вивчали за підручником М. Кордуби «Картини із всесвітньої історії для народних і виділових шкіл», де автор значну увагу звертає на розкриття історії України, починаючи від найдавніших часів і до новітньої доби. Науковець завершує підручник історією Буковини, особливо детально описуючи австрійський період [9].

Він розглядає історію рідного краю не як шлях національної  відокремленості, а як те, що «збудить інтерес до історії других народів».  Курс історії відповідно до періодизації поділений на три доби: старовинна історія (з найдавніших часів до 500 року після Різдва Христового); середньовічна історія (500 ‒ 1500 роки); нова історія (від 1500 року до сучасності).

М. Кордуба є автором численних праць з історії, історичної географії і середньовічної України, опублікованих переважно у «Записках НТШ». Це, зокрема, «Що кажуть нам назви осель» (1938), збірник документів «Акти до Хмельниччини» (1911), «Суспільні верстви та політичні партії в Галицькому князівстві до половини XIII ст.», «Західне пограниччя Великої держави між Карпатами та дол. Сяну в XIII ст.» тощо. М. Кордуба підготував фундаментальну (по­над 55 тис. назв) ‒ «Бібліографію історії України», картотека якої зберігається в Інституті суспільних наук НАН України у Львові. Активно підтримував просвітницький рух у Галичині й на Буко­вині. «Руська бесіда» в Чернівцях видала його історію Буковини – «Ілюстровану історію Буковини», а львівська «Просвіта» ‒ працю «Старі й нові держави» (1921).

Зміст підручника «Картини із всесвітньої історії для народних і виділових шкіл» є показовим з точки зору ілюстрації тих знань, які давалися в середніх школах Буковини. У першому розділі «Старинні часи» М. Кордуба розповідає про Давню Грецію, її природу, заняття мешканців, їх вірування та релігійні культи, далі ‒ про Спарту й особливості «спартанського виховання», Афіни і Солона, перські війни; Перикла і Сократа, Олександра Македонського та ін. До цього ж розділу автор вносить розповідь про історію Давнього Риму, відомості про його природу, населення і культуру, боротьбу патриціїв і плебеїв, війни з галлами, походи Ганнібала й Карфагенські війни, Римську республіку, братів Гракхів, Юлія Цезаря, Октавіана Августа. Підручник ознайомлює учнів з причинами виникнення християнства, його поширенням і переслідуванням перших християн.

У розділі «Середньовічні часи розповідається про походження племен, у тому числі описується побут праслов’ян, їх городища, суспільно-політична організація, вірування у Перуна, Дажбога, Ладу, домовиків. Особлива увага звертається на історію слов’янських племен (полян, древлян, тиверців), діяльність перших руських князів, у першу чергу, Володимира Великого, хрещення Русі та причини занепаду давньоруської державності. Спеціальний параграф відводиться історії Галицько-Волинської держави та боротьбі її населення з монголо-татарським нашестям.

У розділі «Наслідники Карла Великого» особливу увагу звернено на розповідь про просвітителів Кирила та Мефодія, створення ними кириличного письма [8, с. 50]. Значне місце в підручнику М. Кордуби відводиться вивченню історії Австрії, хрестовим походам, заснуванню Молдавської держави, частиною якої певний час був Буковинський край. Цим учений реалізував краєзнавчий компонент шкільної освіти. Повністю в новаторському дусі він широко залучає проблематику інтелектуальної історії, розглядаючи важливі історичні події в контексті розвитку освіти, науки, навчальних закладів Європи і Київської держави, видатних винаходів того часу: пороху, друкарства, компаса. Описом «Відкриття Америки» завершується розділ середньовічної історії.

Розділ «Нові часи» включає розкриття історії найбільш розвинених європейських країн ‒ Іспанії, Франції, Англії, Німеччини, Чехії, Угорщини, Польщі, Швеції, Російської імперії та Туреччини. Частина цього розділу присвячена історії України. З нього учні дізнаються про напади татар на українські землі, виникнення козацтва, політичний та військовий устрій Запорозької Січі. У центрі уваги вченого ‒ особистість і діяльність Богдана Хмельницького, визвольна війна українського народу проти Польщі, Переяславська рада, Андрусівський договір. Не оминув автор своєю увагою й трагічні сторінки ранньомодерної української історії: діяльність Івана Мазепи та Полтавську битву, зруйнування Січі й знищення козацтва Катериною ІІ [2, с. 38]. Відзначимо, що ці сторінки написані з надзвичайною фаховою майстерністю, адже М. Кордуба значною мірою спеціалізувався на цих проблемах, працюючи під керівництвом свого вчителя М. Грушевського [3, с. 45‒53].

У Передньому слові» до книжки «Ілюстрована історія Буковини», М. Кордуба пише: «Кождий осьвічений чоловік повинен знати бувальщину свого рідного краю, рідного народу. Вже сама природа викликає в нас цікавість, дізнатися дещо про минулу долю-недолю своєї рідні, свого села і поблизької околиці» [7, с. 1]. Далі М. Кордуба популярно пише про витоки української історичної традиції, вказуючи на важливість історії як науки про минуле передусім свого народу. Він пише: «Житє народів, так як житє кожної людини, має свої світлі і сумні хвилі, доби розцвіту і занепаду. Як від сили, меткости і розуму одиниці залежить єї доля в житю, так від осьвіти і енергії народу залежить его становисько серед других. Чим більше освічених, самосвідомих, охочих до праці і пожертвування за спільну справу одиниць має який нарід, тим красші его вигляди на будучність. Примірів такої праці і пожертвованя для вітчини найдете в нашій бувальщині чимало і се нехай скріпить вашу любов до рідного народу і подасть охоту, потрудитися коло придбаня єму ліпшої будучности і красної долі». Також педагог пише, що найстарший літописець «про руский народ і державу написав Нестор. Найстаршу буковиньску лїтопись найдемо в манастири Путна, вона написана невідомим автором перед 400 роками. Найстарші буковинські грамоти написані перед 500 роками» .

Підсумовуючи аналіз підручника М. Кордуби  «Картини із всесвітньої історії для народних і відділових шкіл», можемо навести слова О. Пенішкевич, що «у викладанні цього предмета освітяни Буковини прагнули вирішити кілька завдань: ознайомити учнів спочатку з елементами, а потім з повною картиною всесвітньої історії; виховувати на краєзнавчому матеріалі любов до своєї малої батьківщини ‒ Буковини» [10, с. 126].

Буковинський період життя М. Кордуби був надзвичайно плідний. Правда, перші два роки (1901 – 1902 рр.) довелося присвятити влаштуванню домашнього вогнища, у серпні 1901 році М. Кордуба одружився з Є. Цегельською, сестрою відомого українського політичного лідера Л. Цегельського [5, с. 144].

На Буковині М. Кордуба був членом «Руського товариства історичного», Товариство займалося дослідженнями з історії, етнографії, статистики. Воно було засноване у Чернівцях 1902 р. У його роботі брали участь професори В. Милькович (голова товариства), С. Смаль-Стоцький (заступник голови), письменник Осип Маковей. На засіданнях історики-краєзнавці виступали з доповідями та повідомленнями, укладали колективними зусиллями географічний словник краю, збирали старожитності [11, с. 155].

Іншою епохою, якою цікавиться М. Кордуба, було XVІІ ст. Основна увага вченого концентрується на державі Б. Хмельницького та його часі. Винятково важливу роль на ниві творення української держави М. Кордуба відвів Б. Хмельницькому, зробивши надзвичайно цінну відбірку першоджерел, що стосуються дипломатичної історії цього періоду. Голова Наукового товариства імені Шевченка М Грушевський навесні 1905 р. задумує підготовку корпусу «Матеріалів до історії україн­ської козаччини» у видавничій серії Товариства «Жерела до історії України-Руси» і, знаючи про окреме зацікавлення М. Кордуби історичними джерелами, залучає його до цієї праці (тоді він уже працював у Чернівцях). Ішлося, насамперед, про пошук документів Б. Хмельницького і матеріалів доби Хмельниччини середини XVІІ ст. й в першу чергу тих, які зберігаються за кордоном (згідно з пла­ном, це стосувалось також опрацювань джерел і з інших періодів історії України, іншими представ­никами і послідовниками школи: І. Крип’якевич – документи про козаччину до 1631 р.; С. Томашівський – донесення римських нунціїв про Україну 1648 – 1657 рр.; В. Гарасимчук – документи про Руїну України 1657 – 1666 рр.; І. Джиджора – часи між І. Мазепою і К. Розумовським;  І. Шпитковський – гайдамацький рух в Україні.

Знання європейських мов дава­ло можливість М. Кордубі успішно збирати в зарубіжжі матеріал з історії Хмель­ниччини. Не маючи достатніх коштів для прожитку, молодий учений напружено працював, пишучи статті, рецензії, огляди з метою одержання гонорарів і вико­ристання їх для виконання покладених на нього Ар­хеографічною комісією завдань. Іменної стипендії часто не вистачало. М. Кордуба писав, що: «багато вип­лачено власних грошей, бо державна стипендія була мала» [12, c. 85].

Перебуваючи за завданням Археографічної комісії у Відні, М. Кордуба звернув, насамперед, увагу на зовнішньополітичну діяльність Б. Хмельницького та його уряду, на стосунки з тими країнами, з якими Козацька держава мала дипломатичні відносини, на з’ясування їх позицій в умовах гострих польсько-ук­раїнських суперечностей і збройної боротьби. Першою вагомою працею з дослідження Хмельниччини, побудованою на використанні віденсь­ких архівів, стала розвідка «Венецьке посольство до Хмельницького ‒1650 р.» [13, с. 66‒67]. У додатку до розвідки вміщено листи Альберто Віміни до посла Венеційської республіки у Відні Ніколо Саґредо, оригінали яких  зберігалися у віденських архівах [9, с. 66‒89]. У додатку до розвідки також надруковано лист-відповідь Б. Хмельницького до Н. Саґредо 3/13 червня 1650 р. на пропозицію Венеції щодо участі козаків у війні проти Туреччини. Розуміючи, що назріває нова  збройна боротьба з Польщею, гетьман порадив Н. Саґредо обов’язково залучити до війни з турками Кримське ханство – союзника Війська Запорозького.

У 1907 р. М. Кордуба виїздив до Москви, оскільки там в архіві Міністерства закордонних справ зберігався потрібний йому польський дипломатичний архівний матеріал.   

Зібрані у віденських і московських архівах документи й матеріали, літописи, праці істориків про Хмельниччину дали вченому поштовх до підготовки публікації в 1908 р. фундаментальної розвідки про активну зовнішньополітичну діяльність Австрії, спрямовану на примирення між Московською державою і Військом Запорозьким, з одного боку, та Річчю Посполитою – з другого. Праця мала назву «Проба австрійського посередництва між Хмельницьким і Польщею» [14]. Коли у війну, яку вели Московська держава і Військо Запорозьке проти Польщі, в 1655 р. вступила Швеція, Польща звернулася за допомогою до Австрії. Віденський уряд вирішив помирити Московію з Польщею і посварити її зі Швецією, виступити посередником при замиренні Польщі з Козацькою державою. Значну увагу в розвідці приділено місії ав­стрійського посольства на чолі з архієпископом Петром Парчевичем (1612 – 1674) до Чигирина на початку 1657 р. Мета місії полягала в тому, щоб схилити Б. Хмельницького до замирення з Польщею, домогтися його згоди на посередництво імператора Священної Римської Імперії  Фердинанда III Габсбурга (1608 – 1657) при укладенні миру з Польщею. Переговори з Архієпископ П. Парчевичем – болгарський церковний діяч дипломат, вчений один з ідеологів повстання проти Османської імперії. Внас­лідок певних причин перемовини затягувалися, хоча Б. Хмельницький не заперечував проти посередництва імператора у переговорах.

У названих дослідженнях М. Кордуба показав основні аспекти зовнішньої політики Б. Хмельницького.

Важливим успіхом Археографічної комісії НТШ, передусім М. Кордуби, став вихід у світ XII тому з серії «Жерела до історії України-Руси» (1911), що був од­ночасно і V томом з історії українського козацтва. Цей том є результатом титанічної фахової праці М. Кордуби.

У повоєнні та пореволюційні роки не згасає інте­рес М. Кордуби до вивчення Хмельниччини. Він знову повертається до зв’язків Семигороду (Трансільванії) з Козацькою державою і пише розвідку «Між Замостєм та Зборовом / Сторінки зносин Семи­городу з Україною і Польщею». Тут ідеться про змагання Семи­городу (Трансільванії) за польський престол у 1648 – 1649 рр., жваву дипломатичну діяльність Б. Хмельницького на почат­ку 1649 р. Однак активні переговори між Феєрваром і Переяславом про необхідність рішучих дій з боку Се­мигороду, як свідчить М. Кордуба, не принесли геть­манові бажаних результатів [15, с. 39–56].

Учений наполегливо прагнув до пошуку нових документів з історії Хмельниччини в архівах і бібліо­теках, намагався дати їм об’єктивне тлумачення. По­чинаючи з п’ятого числа «Записок НТШ», коли їх почав ре­дагувати М. Грушевський, часто в них друкува­лися цікаві підбірки чи нові окремі документи в розділі «Miscellanea» (Повідомлення) [6, с. 298]. Так, у 1926 р. М. Кордуба опублікував повідомлення, що стосувалося почат­ку Визвольної війни (М. Кордуба. Miscellanea. Нові причинки до початків Хмельниччини // ЗНТШ. Львів, 1926. Т. 144-145. С. 209–215). Боротьбі козацького війська під Замостям у кінці 1648 p., повстанням українського населення проти іноземного поневолення та політиці Б.Хмельницького щодо елекції короля присвячена добре документо­вана брошура М. Кордуби, яку було видано українсь­кою мовою в Кракові 1941 р. (М. Кордуба. Богдан Хмельницький у Белзчині й Холмщині. Краків, 1941. С. 3–39).

Знання М. Кордуби багатьох європейських мов сприяли публікаціям про Хмельниччину в іноземних виданнях у Варшавському університеті (1929–1939 pp.).

Авторитет видатного історика неухильно зростав. Про це свідчать переконливі факти. У вересні 1938 р. М. Кордуба став представником на VIІІ Міжнародному конгресі істориків у Цюріху (Швейцарія) від Наукового товариства ім. Шевченка та Українського на­родного інституту у Варшаві [16].

М. Кордуба відомий і як автор багатьох рецензій. Зок­рема, в ЦДІАЛ (Центральний державний історичний архів України – м. Львів) зберігається рецензія на працю Д. Яворницького «История запорожских козаков» (СПб, 1895, Т. 2) (ЦДІАЛ, ф. 401, оп. І, спр. 68, арк.1–9), а та­кож рецензія на статтю польського історика Л. Кубалі «Запропащена країна», що була опублікована в жур­налі «Kwartainik Historyczny» в 1907 р. (ЦДІАЛ, ф. 401, оп. І, спр. 68, арк. 35–36). Саме в цій статті йшлося про нелюдське винищення українського населення польською армією на Брацлавщині в 1654 р., зокре­ма про знищення 10 тис. немовлят.

Помер М. Кордуба 2 травня 1947 р, похований на Личаківському цвинтарі у Львові, поле № 72

Отже, підбиваючи підсумок вищевикладеному, можна констатувати, що завдяки копіткій та наполегливій роботі М. Кордуби, а також інших членів Археографічної комісії: О. Терлецького, Д. Коренця, С. Томашівського, С. Рудницького, О. Целевича, Ю. Кміта, З. Кузелі, І. Джиджори, І. Кревецького, І. Крип’якевича – впродовж 1895–1913 рр. було видано десять томів документів у серії «Жерела до історії України-Руси» [13, c. 52–53], а напрацювання М. Кордуби ввійшли до дванадцятого тому, як «Матеріали до історії української козаччини». 

М. Кордуба був різнобічним ученим європейського рівня, умілим організатором науки, творчим і талановитим педагогом. Він належить до покоління української інтелігенції рубежу ХІХ–ХХ ст., представники якої, покидаючи свій дім, ставали на шлях світського служіння народу, збереження й розвитку національної культури.

Значення М.Кордуби як вченого – переломне в розвитку української вітчизняної історичної освіти. Те, що професор продуктивно застосовував допоміжні історичні дисципліни – етнографію, демографію, статистику, історичну географію, топоніміку, джерелознавство – було співзвучне новим віянням західноєвропейської науки наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Отже, М. Кордуба належить до талановитих українських істориків першої половини XX ст. Він зробив вагомий внесок у дослідження Хмельниччини – героїчного періоду в історії нашого народу. На жаль, праці його на сьогодні є ще малодоступними не лише для студентської та учнівської молоді, але й для істориків-фахівців.

Джерела та література.

1.Пенішкевич О. І. Розвиток українського шкільництва на Буковині (XVIII – початок XX ст.) : монографія / О. І. Пенішкевич. Чернівці, 2002. 520 с.

2.Федорищак Р. Л. Мирон Кордуба та українське підручникотворення на початок ХХ століття Р. Л. Федорищак // Наукові записки. Серія : Педагогіка. 2012. № 3.

3.Федорів І. О. Мирон Кордуба в історії України (кінець XIX перша половина XX ст.): До 125-річчя від дня народження / І. О. Федорів. – Тернопіль, 2001. 127 с.

4.Акатріні В.М., Акатріні М.М. Внесок Мирона Кордуби у становлення історичної освіти на Буковині. Наук. вісн. Чернів. ун-ту: зб. наук. пр. Чернівці, 2014. Вип. 713. Педагогіка та психологія. С. 3–12.

5.Пріцак О. Мирон Кордуба і його життя / О. Пріцак // Дзвін. – 1990. – № 7. С. 144–146.

6.Акатріні В.М. Мирон Кордуба – дослідник середньовічної історії та козацької доби в Україні. Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук. пр. Київ, 2014. Вип. 23. С. 295–298.

7.Кордуба М. Ілюстровна історія Буковини /М. Кордуба. Чернівці, 1906.  87 с.

8.Кордуба М. Наука історії рідного краю в буковинських народних школах / М. Кордуба // Bukowiner Schule. 1905. № 4. С. 208–212.

9.Кордуба М. Картини із Всесвітньої історії для народних і виділових шкіл М. Кордуба. Чернівці, 1909. 128 с.

10.Акатріні В. Становлення та розвиток історичної освіти на Буковині в кінці XVIII – на початку XX ст. / В. Акатріні // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології : зб. наук. пр. / Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича, каф. етнології, античної та середньовічної історії. Чернівці – Вижниця, 2012. Т. 1. С. 204–211.

11.Кордуба М. Історія Холмщини і Підляшшя / М. Кордуба. Краків, 1941. 127 с.

12.Гирич І. Організація М.С. Грушевським археографічної роботи у львівський період життяй діяльності 1894–1914 рр. / І. Гирич // Український історичний журнал. 1997. № 1. С. 74.

13.Записки Наукового Товариства імені Шевченко. Львів, 1907. Т. 78: Бібліографія. С. 51–89.

14.Записки Наукового Товариства імені Шевченко. Львів, 1908. Т. 84: Бібліографія. С. 5–12;

15.Записки Наукового Товариства імені Шевченко. Львів, 1922. Т. 133: Бібліографія. С. 39–56.

16.Серкіз Я. Учений з європейським іменем / Я. Серкіз // Молода Галичина. – 1996. 5  берез. С. 3