Близько 18 років я досліджую історію
родини Мандичевських та їхній внесок у культурне й освітнє життя Чернівців та
за межами нашого краю.
Мої пошуки розпочалися з вивчення
біографії двох членів цієї славетної родини, і тоді я й гадки не мав, що вона
така багата на визначних представників. Здається, ця родина «завжди пильнує за
мною», допомагає та направляє мене в моїх дослідженнях. Ця родина постійно дарує
мені сюрпризи, нову інформацію про діяльність або про нових членів родини!
Приємно, коли я отримую запити від
дослідників з Європи надати інформацію про родину Мандичевських. Нещодавно до
мене звернулися дослідники з Австрії, з музею Орт (м. Орт-ан-дер-Донау, Нижня
Австрія, біля Відня), оскільки готувалася виставка про баронесу Марію фон
Кульмер. З надісланих ними матеріалів я з подивом дізнався, що вона є дочкою
Костянтина Мандичевського. Це надзвичайно цікава знахідка для сімейної
генеалогії та культурної історії Буковини. Те, що Марія фон Кульмер (уроджена
Мандичевська) була донькою Костянтина Мандичевського, підкреслює високий статус
та інтелектуальний вплив цієї родини в Європі.
Музей «ORTH» (ОРТ-ан-дер-Донау) – це
справді відома туристична пам'ятка в австрійському містечку Орт-ан-дер-Донау,
частина Національного парку «Донау-Ауен», що пропонує поєднання місцевої
історії, культури та неймовірної природи Дунайської пойми з інформаційним
центром, виставками, спостережним майданчиком та навіть підводною станцією.
Дослідники музею ORTH в Орт-ан-дер-Донау
підготували спеціальну виставку про баронесу Марію фон Кульмер. Виставка під
назвою «Марія фон Кульмер та Сидр: 100 років тому українська піаністка стала
власницею готелю «Уферхаус» відкрилася 23 березня 2024 р. і була доступна для
огляду до 9 червня 2025 р.
Працівники музею знайшли мене через
чернівецький румуномовний медіаресурс BucPress, де були опубліковані мої
статті. Колегії з медіаресурсів надіслали мені інформацію про те, що мене
шукають дослідники з Австрії. Так почалася наша конструктивна та дуже плідна
співпраця. Ми обмінялися інформацією. З отриманих документів я дізнався про
забуте ім’я члена родини Мандичевських. Ця історія є чудовим прикладом, як
сучасні цифрові медіа та транскордонна співпраця допомагають відновлювати
історичну пам'ять.
Донедавна ми не мали конкретних даних про
дітей Костянтина Мандичевського, ми знали, що є три доньки та син: Віка
(Вероніка), яка була офтальмологом у Чернівцях, Зозефіна, про яку я досі нічого
не знаю; імені сина теж невідомо, та Марія, про яку я нічого не знав донедавна.
Завдяки співпраці з музеєм в Орт-ан-дер-Донау я дізнався деякі важливі дані про
Марію, і ми наведемо їх нижче.
Марія (Міці) фон Кульмер-Мандичевська,
народилася 8 листопада 1890 р. в Сучаві. Вона – співачка (сопрано), музичний
педагог та піаністка Мюнхенської опери (Баварська державна опера). Дитинство та
шкільні роки вона провела в Чернівцях, починаючи з 1893 р., коли її батько
Костянтин став директором Вищої реальної православної школи для хлопчиків в
Чернівцях. Між 1908 і 1912 рр. Марія вивчала гру на фортепіано в Імператорській
та Королівській академії музики і виконавських мистецтв у Відні, де в цей час
жила зі своїм дядьком Євсевієм Мандичевським.
Окрім навчання у Відні (1908 – 1912), на
її становлення значно вплинуло культурне середовище Чернівців межі століть, де
вона отримала початкову музичну підготовку.
Марія фон Кульмер-Мандичевська належала до
видатної родини Мандичевських з Буковини, відомої своїми діячами культури; її
батько Костянтин був педагогом; дядьки Євсевій (музикознавець, композитор,
педагог) та Ераст (юрист, професор) також зробили значний внесок у культуру.
Віргина ж писала вірші, які її брат Євсевій клав на музику, підкреслюючи тісний
зв'язок родини з музикою та освітою.
У Марії було два чоловіки: Рудольф Бела та
Макс фон Кульмер (1881 – 1963), від яких вона успадкувала титул баронеси. 31
серпня 1923 р. вона оселилася у барона доктора Макса фон Кульмера в
Орт-ан-дер-Донау, де він орендував нерухомість, відому як «Уферхаус». Там він
працював над своїм винаходом (клиноподібним пропелером), поки вона тішила його
гостей у кіоску з сидром, граючи на фортепіано.
Пізніше вона працювала у Баварській
державній опері в Мюнхені, де вона акомпанувала балету протягом 20 років,
починаючи з 1940 р. Її чоловік був юристом, але понад два десятиліття працював
у галузі гідромеханіки.
У цей період доктор Макс фон Кульмер також
працював човнярем на Дунаї в Орті, продовжуючи розробляти свій винахід
(«пір'яний гвинт» – абсолютно новий тип морського рушія, випробуваний на
плоскодонному човні.
Коли Марія фон Кульмер переїхала до Орту,
її фортепіано привезли з Відня на традиційному човні по Дунаю. Інструмент їй
подарував дядько Евсевій Мандичевський, який відіграв важливу роль у її
мистецькому становленні. Вона присвячувала фортепіанні п'єси, написані її
дядьком, пасажирам, які подорожували річкою Дунаю, а після того, як плотогон
залишив їй бочку з суслом, вона написала «Муст» на вивісці перед будинком і
почала обслуговувати його, перетворивши будинок на невелику таверну.
У 1936 р. родина покинула Орт і переїхали
до Ватра-Дорней (Румунія), а пізніше до Берліна та Мюнхена. Вони передали паром
і готель родині Георга Гумера-старшого, яка й досі керує ним, вже в третьому
поколінні.
У чернівецькій газеті «Glasul Bucovinei»
(«Голос Буковини») за 1938 р. було опубліковано дві цінні новини про пані Марію
Кульмер-Мандичевську. З цих новин можна дізнатися, що у 1937/38 роках пані
Кульмер перебувала в Чернівцях, де давала концерт на фортепіано у Румунському
жіночому товаристві. З другої замітки дізнаємося, що вона жила на вулиці Янку
Зотта, де давала приватні уроки гри на фортепіано. Варто зазначити, що за
австрійського та румунського періодів вулиці Чернівців були поділені на кілька
назв за їхніми номерами. Якщо говорити про вулицю, яка зараз носить назву
«Українська», то вона була поділена на дві частини від вулиці Руської до вулиці
Вірменської. У міжвоєнний період вона мала назву «Мірча Воде», а від
Вірменського собору Святих Петра і Павла до вулиці Тараса Шевченка – «Янку
Зотта». Цікаво, що за часів австрійського панування цю вулицю також називали
Нижньою Панською, де проживала значна частина румунських бояр, бо вони не мали
права жити на Верхній Панській вулиці (нині – Ольги Кобилянської).
Нижче ми наводимо оголошення з газети
«Glasul Bucovinei» від 16 квітня 1938 р. про концерт у Румунському жіночому
товаристві:
«Румунське жіноче товариство оголошує, що
в першій половині травня товариство організовує фортепіанний концерт у
виконанні відомої піаністки пані Марії Кульмер-Мандичевської. Пані вивчала
музику у Віденській консерваторії, будучи ученицею відомих професорів Рейбарда
та Роберта Фукса, і там вона отримала найсхвальніші оцінки не лише як досконала
піаністка класичної музики, але й як гідна вчителька музики. Пані Марія
Кульмер-Мандичевська, яка повернулася до країни через два роки, нещодавно
оселилася в Чернівцях і люб’язно прийняла запрошення Товариства дати концерт на
користь жіночих пансіонатів. Ми сподіваємося, що чернівецька публіка зможе
оцінити рідкісну можливість послухати досконалу артистку з Буковини та належно
прийме її великою кількістю учасників, водночас підтримуючи Румунське жіноче
товариство у його зусиллях щодо утвердження жінок у всіх галузях національної
культури».
У Мюнхені вона продовжувала писати та
публікуватися німецькою мовою, але її емоційний зв'язок з Буковиною ніколи не
згасав. Вона віддано зберігала пам'ять про брата свого батька Георгія
Мандичевського (1870 – 1907), буковинського композитора та диригента, видатного
діяча місцевої музики, написавши меморіальний твір румунською мовою, пізніше
перекладений німецькою мовою. Документ, що зберігається в колекції Autographa
phensammlung Мюнхенської міської бібліотеки / Monacensia, містить детальну
біографію, каталог музичних творів та рукопис під назвою «Ораторія». Хоча цей
твір не був комерційно опублікований, він є жестом культурного відродження,
актом вірності буковинській музичній спадщині. Марія фон Кульмер-Мандичевска,
померла в 1983 р. в Мюнхені (Німеччина). Її поховали в Zentralfriedhof
Annabisch, у місті Клагенфурт-ам Вертерзе, Каринтія, Австрія.
Марія фон Кульмер втілювала складність
буковинської еліти імперської епохи: буковинка за походженням, румунка за
родиною, німкеня за освітою та життям. Цей перетин культур і мов дав їй унікальну
перспективу, яку вона виражала через письмо, музику та жести пам'яті. Вона була
своєрідним місточком між світами, між поколіннями та між традиціями.
Comentarii
Trimiteți un comentariu