ЧІПРІАН ПОРУМБЕСКУ – ОСНОВОПОЛОЖНИК
РУМУНСЬКОЇ КЛАСИЧНОЇ МУЗИКИ
(170 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ)
2023 рік у Румунії був проголошений роком Чіпріана
Порумбеску. Цього року виповнилося 170 років з дня
народження та 140 років від дня смерті композитора, диригента,
музикознавця, піаніста, талановитого скрипаля, основополож
ника румунської класичної музики. Протягом року були
організовані культурні, мистецькі та освітні заходи, присвячені
відзначенню його життєпису та музичній творчості.
«Своєю величною постаттю і дуже приємною вдачею
Чіпріан приваблював усіх, так що ніхто не міг встояти перед його
елегантністю. Особливо йому були властиві глибоке почуття і
палка любов до всього доброго, прекрасного і благородного. Він
був лагідний, приємний у спілкуванні, дуже чесний, з рідкісною
добротою серця, ніжний навіть тоді, коли він, здавалося, був
обурений, якщо коротко, він був сповнений такого благородства
душі, що відчував якийсь сум, коли думав, що людина ніби
приречена жити в цьому світі. Не дивно, що Чіпріан
розповсюджував навколо себе, як найприємнішу квітку, тільки
пахощі доброго, прекрасного і всього великого і благородного.
Не буде дивиною, що в будь-якому товаристві він був
першоосновою, навколо якої гуртувалися всі, як бджоли. Цей
талант захоплювати внутрішньою енергетикою визнають і
засвідчують усі румуни та іноземці, з якими він контактував; про
це свідчать члени студентських товариств «Арбороса»
(Arboroasa), Жунімя – (Junimea) та Юна Румунія – (România Juna),
членом яких він був; у цьому зізнаються жителі Брашова, які
знали його, коли він був їхнім учителем; зізнаються всі ті, хто
десь зустрічав його при різних нагодах. Хто знав Чіпріана і чув
його пісні на скрипці, через яку він вільно чи невільно викликав
сльози слухачів; хто ще пам'ятає, як він веселив життя всіх
навколишніх, той ніколи не може його забути й відчуває свою
душу зв'язаною з його єством, як щось святе. Отже, я вважаю, що сказав усе для того, щоб охарактеризувати нашого митця у всій
його повноті» (Константин Мораріу (1854 – 1927, поет,
перекладач і культурно-церковний діяч Буковини).
Чіпріан Порумбеску народився 14 жовтня 1853 року в
Шепоті, Сучавський повіт (Румунія) і був другою дитиною в сім'ї
Голембьовських. Це прізвище батько з політичних міркувань
офіційно змінив на Порумбеску в 1881 році, і саме під цим
прізвищем Чіпріан увійшов у світову класичну музику. Його
батько, Іракліє (1823 – 1896), священник, письменник і палкий
захисник прав румунів Буковини, служив у парафіях сіл Шепота,
Боян, Ступка та Фретеуцій-Ной. Мати Емілія (1826 – 1876) по
материнській лінії була з роду Штефана Клодніцкі (бригадир
лісництва) і Франциска (уроджена Шершнік) з Воєводяси,
поблизу Сучевіци. У родині з дев'яти дітей лише троє прожили
довше: Чіпріан (29 років), Штефан (40 років, 1856 – 1896) і
Меріоара (72 роки, 1860 – 1932) [1, с. 468 – 469].
З 4-річного віку Чіпріан уже вмів добре відтворювати мелодії,
які чув від скрипалів і жителів села. Але перші справжні уроки гри
на фортепіано він упродовж 1859-1864 років отримав від Кароля
Мікулі, колишнього учня Шопена, який приятелював з Іраклієм,
батьком Чіпріана і в якого він проводив літо в буковинському краї.
Тут він проводив час у пошуках автентичного музичного
фольклору. Для цього професор Мікулі навіть привіз сюди зі Львова
фортепіано, на якому малий талановитий Чіпріан вивчив свої перші
музичні ноти. Саме Кароль Мікулі відчув у маленькому
обдарованому Чипріянові значний музичний талант і напророчив
хлопцеві велике майбутнє.
У 1865 році священника Іраклія Порумбеску переводять до
парафії в Ступку. Тут, у боярськах маєтках власників Алеку кавалер
де Поповіч і Дімітріє кавалер де Костін, жила відома громада
леутарів [2], яку часто відвідував «панич Ципріан», якого
приваблювали їхні автентичні пісні та майстерність інтерпретації.
Початкову школу впродовж 1860-1863 років юний Чіпріан
відвідував в Ілішешть (Ilișești), де він на той час жив у бабусі та
дідуся по материнській лінії. Тут він отримав перші уроки гри на
скрипці, які йому дав сільський учитель німецької школи Симон
Маєр.
Місце, де була стара церква "Св. Параскеви", де батько Чипріани Порумбеску Іраклі служив парафіяльним священиком між 1850-1857 та 1859-1865 роками (Шепіт Вижницький район) !
У наступних 1863 – 1873 роках навчається у греко-східній
цісарсько-кайзерській гімназії у Сучаві, у Штефана Носієвіча,
вчителя музики та математики. Одночасно бере уроки гри на
скрипці в органіста Антона Валентіна та на віолончелі у магістра
Карла Шльотцера. Тут Чіпріан організовує струнний квінтет,
проводить невеликі концерти, дружить і співпрацює з відомим
скрипалем Григорієм Віндіреу.
У 1865 році його батько Іраклій Порумбеску переїжджає з
сім’єю в село Ступка, нині Сучавський повіт. Для Чіпріана це
стало місцем творчої праці. Тут під час канікул Чіпріан
Порумбеску записував народні пісні циган. І ті циганські мотиви
простежуються у його композиціях як світського, так і
церковного характеру. Їх часто виконував хор семінаристів, яким
диригував сам Чіпріан.
У 1866 Іракліє купує для Чіпріана у старого та бідного
скрипаля знамениту й улюблену скрипку, виготовлену
Ніколаусом Аматі в Кремоні у 1626 році, яка була втрачена під
час Першої світової війни. Скрипаль отримав скрипку в
подарунок від молодого овдовілого боярина, для якого він з
великою чуйністю інтерпретував жалібну пісню «Зажурена
горлиця».
Свято-Іллівська церква у селі Шепіт (Вижницький район)- 1898.
15 серпня 1871 Чіпріан Порумбеску бере активну участь у
Великому святкуванні в Путні, присвяченому пам'яті господаря
Штефана Великого та Святого та чотирьохсотліттю з моменту
освячення монастиря, яке організувало Академічне товариство
«Юна Румунія» (România Jună). Це мистецьке дійство відбулося
за ініціативи Михая Емінеску, Іоана Славіча, Александру
Ксенопола, Тещдор Стефанеллі, Василь Бумбака, Епаминонда
Бучевского та інших діячів, які також провели тут перший
конгрес румунських студентів [3, с. 43 – 48].
«15/27 серпня, 1871 року, на монастирській полонині Путни
відзначали 400-річчя освячення заснування монастиря
Штефаном Великим. Святкування відбулося з великими
зусиллями та саможертовністю; і хоча воно було заплановано на
1870 рік, його довелося відкласти через різні перешкоди.
Багатьом молодим людям, які навчалися в столиці імперії
Габсбургів або в Чернівцях, різними способами погрожували не
брати участь у святкуванні Путни. Національний характер зустрічі (у ній узяли участь румуни з усіх куточків країни) зібрав
усіх лідерів політичного та культурного життя країни. М.
Емінеску, І. Славічь, М. Коґелнічану, Г. Точілеску, А. Д.
Ксенопол, Г. Д. Теодореску, К.Істраті, Ч. Порумбеску, І. Г. Сбʼєра
та ін. – рішуче засвідчили свою прихильність свободі,
незалежності та соборності через промови, вірші, статті. Після
святкової трапези на зеленій галявині монастиря, затанцювали
хору під звуки сучавського гурту Грігоре Віндіреу. У самому
розпалі танцю Чіпріан Порумбеску виокремився з натовпу,
вихопив скрипку Кіра Грігоре й почав диригувати тридцятьма
скрипалями. Сповнений щастя та ентузіазму, його очі
зволожилися, і його думка миттєво облетіла улюблену
батьківщину. «Батьку... Я співав на всю Дакію! – вигукнув у цю
мить композитор» (Віорел Косма, 1923 – 2017, румунський
музикознавець, лексикограф і музичний критик).
«Постійне бажання вчитися та вдосконалюватися привело
молодого композитора до столиці Буковини, у 1873 році.
Університету ще не було. Тільки богословський інститут міг
задовольнити його майбутні думки. Він мав стати священником!
Хоча Іракліє Порумбеску не став би проти такої кар'єри,
майбутнє, яке він бачив для свого сина, було іншим. Навіть
Чіпріан не мирився з думкою бути слугою церкви. Проте він мав
вагомі підстави вступити до богословського інституту: тут
музика посідала чільне місце в повсякденній діяльності й школа
мала видатного вчителя Сидора Воробкевича, а семінарський хор
співав щонеділі та на свята в міському соборі! Отже, чудовий
ґрунт для вивчення та мистецького утвердження». – (Віорел
Косма 1923 – 2017, румунський музикознавець, лексикограф і
музичний критик.)
У 1873 році він приїжджає до Чернівців і вступає до
богословської семінарії, де вивчає церковну музику. В 1875 році
семінарія була перетворена в теологічний факультет щойно
відкритого Університету. І тут на його життєвому та творчому
шляху дуже важливу роль відіграв Сидір Воробкевич, від якого
отримав перші уроки гармонії та музичної теорії. Він допоміг
молодому Порумбеску розкрити свій хист, удосконалити
майстерність. У Чернівцях композитор-початківець склав свої
перші музичні твори: «Я згадав пророка, який плакав», «Пісні Святої Літургії», «Отче наш», «Собор Богородиці», «Христос
Воскрес» та інші. Тут він публікує свою першу композицію
«Бажання». У 1877 році Чіпріана Порумбеску обирають головою
Товариства «Арбороаса» (Arboroasa), яке відзначалося
надзвичайно активною діяльністю: студентські вечірки,
концерти, робочі зустрічі. Чіпріан написав гімн товариства,
«Весняну пісню», «Румунську батьківщину», «Румунський
табір», «Вівтар монастиря Путна», «Чісла», «Гумористичні
твори». У 1878 році він закінчує навчання з дуже добрими
оцінками, отримавши сертифікат від учителя музики Сидора
Воробкевича, який засвідчує його винятковий талант і
музикальність.
12 жовтня 1877 року в Чернівцях влада організовує великі
святкування на честь 100-річчя австрійського панування на
Буковині. Як відповідь у Яссах вшановують 100-річчя відрізання
голови воєводи Грігоре Ґіки, кинувши виклик габсбурзькій владі.
Румунські студенти на чолі з Чіпріаном надсилають телеграму
співчуття до Ясс на знак поваги до воєводи, який виступав проти
окупації Буковини. За образу, заподіяну імперії, 15 листопада все
керівництво товариства «Арбороаса» (Arboroasa) заарештовано,
Чіпріана забрали жандарми з дому, з села Ступки [4, с. 88 – 92].
1 лютого 1878 року, після 11 тижнів ув'язнення в жалюгідних
умовах, відбувся перший політичний сумної слави процес на
Буковині – проти членів товариства «Арбороаси» – (Arboroasa).
Боярин села Ступка Алеку Попович віддає як заставу всі свої
багатства, вимагаючи звільнення студентів. Після трьох днів
бурхливих дебатів, представлених у пресі, студенти
виправдовуються. Чіпріан повертається до Ступки, але дуже
тяжко хворий на туберкульоз, чекаючи стипендії на навчання у
Відні. Деякий час працює вчителем у школах у селах Ступці та
Ілішешть. 21 липня цього року він зустрічає Берту Ґорґон
(17 березня 1862, Ілішешть – 17 лютого 1947, Луков-Ганновер,
Німеччина), четверту з шести дочок євангельського пастора
Треуготта Ґорґона з Ілішешть, його велике єдине кохання. Для неї
він написав музичні твори : «Зів'ялий промінь» на слова Генріха
Гейне, «Ноктюрн» тощо [4, с. 88 – 92].
Минуло більше двох років від першої зустрічі Чіпріана
Порумбеску з Євсебієм Мандичевським у Чернівцях, і, сумуючи за ним, студент зі Ступки вирішив зустрітися з ним знову, щоб
«займатися теорією з ним та іншими», оскільки він мав намір
скласти іспит на вчителя музики. Але він не знав, де знайти
Мандичевського у Відні. Тому 26 лютого 1881 року Чіпріан
Порумбеску звернувся до Віденськоі поліції, щоб знайти адресу
Мандичевського». 28 лютого 1881 року Чіпріан Порумбеску
зазначає: «Ми поговорили про деякі питання, я взяв у нього
кілька нот і вирішив вступити до Академії співу».
І дальше у своїх спогадах: П'ятниця, 4 березня «Я йду, рано, до Манді…. Ми разом вивчаємо мої твори. Він знаходить, звісно ж, багато помилок. Після цього приходить Хойребергер, блискучий музикант, і я співаю з Манді кілька його пісень. Справді, магістерські праці; те, що він хоче опублікувати. Я дивився на них обох, коли вони сиділи за піаніно, і думав: якби я знав лише половину того, що вони знають, цього було б достатньо». Навіть на третій вечір зустрічі двох композиторів Чіпріан зазначив у своєму Журналі: «Мандичевський також рецензував деякі мої твори. З усіх спостережень його світлості я бачу, я розумію, що я знаю дуже мало, і я повинен ще багато вчитися». Євсевій Мандичевський, хоча був на чотири роки старший за Чіпріана, якщо вони не виступали разом, то обговорювали музичні справи [6, с. 221]. У 1879 році він усе-таки виїжджає до Відня, де записується на третій курс філологічного факультету та на музику, де навчається у відомих композиторів Антона Брукнера (гармонія), Франца Кренна (хор), Луї Шлессера (контрабас), Євсевія Мандичевського (теорія музики). Одночасно він стає секретарем румунського Товариства «Юність» – (Junimea), створеного після заборони Товариства «Арбороаса» – (Arboroasa). Пише трактат про античну музику римлян. Він багато творить, особливо творів для фортепіано. Організовує та диригує хором і оркестром товариства «Юна Румунія», час від часу диригує хором церкви «Святого Михаїла».
Деякі з його музичних творів супроводжувалися
ілюстраціями видатного буковинського художника Епамінонди
Бучевського. Перебуваючи у Відні, столиці світової музики, Чіпріан створює першу румунську оперу «Край ноу – Crai Nou»
на слова Васіле Александрі.
Знаменитий Едуард Штраус інтерпретує його вальс
«Камелія» на новорічному балу товариства Юна Румунія; видає
збірку пісень для румунських студентів: «Пісня триколору»,
«Гімн соборності» («На нашому прапорі»), «Серце румуна» та ін.
Компонує (у Ступці) Баладу, «Хора зі Ступки», «Маріоріка»,
«Туга», «Споглядання», «Я тебе кохав», «Ой не питай»,
«Примирення», «Ноктюрн» та ін.
У цей період Чипріян Порумбеску робить важливий крок у
своєму житті – відправляє листа родині Ґорґон, в якому офіційно
просить руки Берти. Проте, на превеликий жаль, отримує
категорично негативну відповідь від її матері [5, с. 32 – 32].
По закінченні навчання у столиці він повертається на
батьківщину, де його призначили на наступні 1881-1882 роки
вчителем музики в румунських центральних школах і другим
диригентом Румунської спілки гімнастики та співу в Брашові.
Керує одночасно хором Греко-Православної Церкви «Миколая
Чудотворця» зі Шкеїй-Брашовулуй, (Румунія). Пише багато
музичних творів: «На берегах Прута», «Гавот для концерту»,
«Сицилійська пісня», «Хора Брашова», «Молодий місяць» –
першу румунську культову оперету. За словами сестри Чіпріана – Меріоари Порумбеску: «Оперета мала надзвичайний успіх.Усе
пройшло чудово, всі були в такому захваті, що сходили з розуму,
тупали ногами, кричали, плескали».
У цей час в нього загострилася хвороба, і 25 листопада 1882
року його терміново відправляють лікарі в Італію, під Геную, до
міста Нерві, щоб відновити здоров'я. Хоча йому заборонено
напружено працювати, проте він дуже страждає без улюбленої
праці і наполягає на тому, щоб його кохану скрипку, «мою
наречену», прислали йому з дому. Він проводить невеликі
концерти в готелі, справляючи велике враження на публіку.
Компонує «Спогади про місто Нерві», «Привиди», «Бальна хора»
та інші. Там Чіпріан подружився з естонською художницею Емілі
фон Поппен, зустрів композитора Марко Саллу та письменника
Камілло Бойто, разом з якими він відвідав дім великого Джузеппе
Верді в Генуї. Чіпріан співає йому румунську дойну, справляючи
на нього гарне враження. Відвідує відомі міста Флоренцію, Рим, Венецію, Мілан, Пізу, Неаполь: «Я плакав і думав про наш бідний
народ, такий малий і немічний...»; «О! Італія, Італія! Яка ти
красива і мила! Ох!, але яка користь? Позаяк вся її краса не вартує
і ламаного гроша в базарний день, якщо там, через перелаз, я не
можу піднятися до Ступки! ...» .
25-26 лютого 1883 року, після того, як закінчилися фінанси,
він повертається на батьківщину – промінявши тепло Італії на
зимовий холод Ступки. Його хвороба загострюється, він лежить
у ліжку, про нього піклується з рідкісною відданістю його сестра
Маріоара. Відійшов у вічність Чіпріан Порумбеску 6 липня 1883
року на 29-му році життя від туберкульозу у батьківській хаті в
cелі Ступка, тепер Чіпріан-Порумбеску.
За своє коротке життя маестро написав понад 250 музичних
творів, які виділялися мелодикою, яскраво вираженим
національним колоритом. У музичній спадщині композитора,
крім пісень, є оперети, інструментальні твори, романси, балади,
хори та музика для драматичного театру, церковна, камерна,
інструментальна музика, які принесли йому світове визнання. З
них лише частина вийшла друком. У музичній спадщині митця,
крім пісень на вірші Васіле Александрі, В. Бушбана, Дімітріє
Болінтіняну, Матильди Куглер-Поні, є численні обробки
румунських народних пісень. Серед його творів «Марш першого
травня», «Румунський табір», «Олтар Путнянського монастиря»,
«Весняна пісня», «Серенада». Оперети «Кандидат Лінта» (1877)
та «Місяць молодик» (1882), що написані у Чернівцях на лібрето
В. Александрі, отримали позитивні відгуки у німецькій та
румунській пресі.
Його ім’я нині носять Бухарестська та Віденська державні
консерваторії, музичний ліцей у Кишиневі (Молдова), школа
мистецтв у м. Бельци (Молдова), музей етнографії Буковини (м.
Сучава, Румунія). У міському парку міста Сучави в 1933 році
відкрито пам’ятник Чіпріану Порумбеску (скульптор І. Чирда).
У Чернівцях, на Центральній площі, 9, встановлено
меморіальну дошку, про що свідчить напис: «В цьому будинку
виступав всесвітньовідомий румунський композитор Чіпріан
Порумбеску (1853-1883)», автор меморіальної дошки – Марчел
Монастиряну. В Чернівці є вулиця, яка носить ім’я Чіпріана
Порумбеску.
ЛІТЕРАТУРА
1.Mircea Irimescu. Societatea pentru Cultura și Literatura Română în
Bucovina (1862–2012). La 150 de ani – Volum II. Voluntariat bucovinean.
2013 București. Editura: Septentrion. P. 727.
2.Леутари (рум. lăutari) – традиційні румунські, часто циганські
співаки й інструменталісти, зазвичай члени клану мандрівних музики.
3.Paul Leu. Ciprian Porumbescu. 1979 București. Eitura: Muzicală.
P.219.
4.Dragoș Olaru. Mesaje din Trecut. 2020 Cernăiți. Editura: Druk Art.
P. 592.
5.Acatrini Vladimir, Filipchuk Nataliia, Vovk Miroslava. Eusebie
Mandicevschi – viața și activitatea pedagogică la Viena / Dezvoltarea
economico-socială durabilă a euroregiunilor şi a zonelor transfrontaliere: –
Edi. Performanti. Iași 2022. Vol. XVIII P. 217 223.
6. Ciprian Porumbescu. Puneți un pahar cu vin și pentru mine. 2007.
Suceava. Editura: Musatinii. P. 400.
Comentarii
Trimiteți un comentariu