Вплив Євсевія Мандичевського на Становлення Особистості: Бориса Кудрика

Акатріні В.М.

Чернівці

Акатріні В.М. Вплив Євсевія Мандичевського на Становлення Особистості: Бориса Кудрика / В. М. Акатріні // Естетичні засади розвитку педагогічної майстерності викладачів митецьких дисциплін : матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Умань, 28 квіт. 2022 р.) / МОН України, Уманський держ. пед. ун-т імені Павла Тичина, Ф-т мистецтв, Регіон. наук.-творч. Центр мист. осв. і худож. майстерності ; [редкол: Терешко І.Г. (голова. ред.), Побірченко О.М. (відп. ред.), Бикова О.В. [та ін.]. – Умань: Візаві, 2022. – С.8 – 16.

Вплив Євсевія Мандичевського на Становлення Особистості: Бориса Кудрика

Мандичевський Євсевій (17.08.1857, м. Чернівці - 18. 07. 1929, м. Шульц побл. Відня) – композитор, диригент, музико­знавець, педагог.
        Він народився в родині православного священика, де дітям з дитинства було закладено глибока духовність, а талант до музики вони мали вроджений, і який з роками тільки професійно розвивали. Любов до музики Євсевію прищеплював класик буковинського музики, “буковинський жайвір” Сидір Воробкевич. Євсебія з дитинства зачарувала народна пісня, серед якої він зростав. Він душею сприймав красу народного поетичного слова, ліризм буковинської пісні. 
     Ще будучи гімназистом, написав кантату для хору, оркестру і соліста, яка виконувалась під власною орудою і була присвячена 25-річному ювілею правління кайзера на Буковині. Вона була відзначена державною стипендією, яку він отримував і пізніше, по закінченні гімназії і то було дуже посутньою фінансовою підтримкою у його подальшому навчанні в столиці.

Євсевія Мандичевський

В 16 років Євзебій Мандичевський пише кантату «Сила гармонії» для хору та оркестру, яка вперше виконується в Чернівцях під його диригуванням. На музичному конкурсі у Лейпцигу майбутній композитор був удостоєний премії за цей музичний твір. Це була перша сходинка у чарівний і високий світ класичної музики.

В 1875 році він став студентом Віденського університету, навчається на філософському факультеті, слухає курс історії музики та музикознавства у відомого професора Едуарда Гансліка, вивчає мови, знайомиться з кращими зразками світової літератури та мистецтва назагал. [1, с. 32 - 33].

Талановитого молодого музиканта помітили в мистецьких колах столиці і в 22 роки він стає хормейстером Віденської Консерваторії та школи вокального мистецтва. Того ж року, під час одного з салонних концертів,  друзі познайомили його із знаменитим композитором Йоганном Брамсом, що поклало початок їхній довготривалій творчій дружбі. Брамс всіляко  підтримував свого молодшого і дуже обдарованого колегу, зробив його своїм секретарем і зрештою, розпорядником своєї музичної спадщини. Творче спілкування Євсебія Мандичевського з відомим маестро посилило його інтерес до класики, до традицій романтизму, слов'янського мелосу, яким захоплювався Й. Брамс. З того часу Мандичевський був тісно пов'язаний з видатним композитором: завдяки його глибокому захопленню генієм Брамса, він вирішив остаточно присвятити себе музиці.

У 1887 р. Євсевій Мандичевський стараннями  знаменитого композитора обійняв посаду Архіваріуса Товариства друзів музики, яке протягом десятиліть було одним із центрів музичного життя Європи. Тут він викладає гармонію, контрапункт, історію музики, курс літератури з вокальної музики і теорію музичних інструментів [2, с. 105]. Потрібно було мати не тільки неабиякі здібності та працелюбність, але й неабияке щастя – за кілька років він став професором віденської консерваторії (1896 р.). Одночасно завідував кафедрою історії музики, де викладав історію музики, літературу з вокальної музики та теорію музичних інструментів.

Після того, як Євзебій Мандичевський видав повне зібрання творів Йозефа Гайдна і 42-томне видання Шуберта, в 1897 році він отримав звання доктора Лейпцизького університету. У той самий час Дунайська митрополія присвоїла йому звання почесного громадянина міста Відня, що було дуже високим визнанням його вкладу в музичне життя столиці.

Протягом багаторічної педагогічної діяльності Євсевій Мандичевський виховав цілу плеяду композиторів, музикознавців, педагогів, багато з яких стали зірками музичного світу Австрії, Італії, Англії, Америки, Румунії, Німеччини та інших. Серед його учнів: Ганс Ґаль, Карл Бем, Іларіон Веренко, Маноліс Каломіріс, Джордж Селл, Леоне Синіґалья, Карел Прохазка (старший), Марціан Неґря, Йозеф Алоїс Кріпс, Юліус Патцак, Фердинанд Ребай, Розаріо Скалеро, Ґустав Уве Єннер, Артур Шнабель, Карл Ґарінґер, Іґнац Брюлль, Генрі Кімболл Гедліта та інші [3, с. 251].

У цій статті ми представимо ще одного дуже талановитого, але незаслужено забутого студента Євсевія Мандичевського – Бориса Кудрика. Утім, його дуже складний життєвий шлях та музична спадщина давно заслуговують на ґрунтовне і фахове дослідження та окрему монографію.

Борис Павлович Кудрик (1897 – 1952 рр.) – музикознавець, педагог, диригент, піаніст-імпровізатор, майстерний акомпаніатор, музичний діяч та музичний критик, автор підручника з історії української музики («Огляд історії української церковної музики», 1937 р.). Однак в силу складної і навіть трагічної життєвої долі незаслужено забутий на десятиліття. Композитор, який відчув на собі весь трагізм долі митця у тоталітарній системі – зробив останній болючий ковток повітря на чужих холодних землях Мордовії у засланні.

Борис Кудрик 

Народився діяч у родині священника Павла Кудрика та Ірини з роду Герасимовичів 10 червня 1897 року в Рогатині. Середню освіту здобув в Рогатинській гімназії ім. Володимира Великого, завершив сім класів. Паралельно з навчанням у гімназії опанував гру на фортепіано. Восьмий клас гімназії завершив у Відні, куди сім'я Кудриків перебралася в 1914 році.

З 1915 року Борис Кудрик розпочав навчання на філософському й музичному факультетах Віденського університету.

У 1918  отримав диплом за спеціальністю: «Музикознавство та німецька філологія». Паралельно з навчанням в університеті вдосконалював гру на фортепіано у Віденській консерваторії.

Його професорами були видатні педагоги: Євсевій Мандичевський, Ґвідо Адлєр, Еґон Веллес, Макс Дітц.

За словами самого Бориса Павловича, найбільший вплив на формування його як науковця мав саме Євсевій Мандичевський (1857 - 1929). Кудрик знайшов у його особі і наставника, і однодумця одночасно: серед наукових зацікавлень чільне місце посідала церковна музика. Добрий знавець старовинної музики і духовної зокрема, Є. Мандичевський виховав у своїх учнів пієтет перед давньою музикою, звичку робити аналіз музично-історичних процесів на основі архівних документів. Цілком імовірно, що композицію Б. Кудрик вивчав також у професора Є. Мандичевського.

Також значний вплив у розвитку Б. Кудрика як музикознавця, принесло навчання в авторитетного австрійського музикознавця, музичного критика і педагога Ґвідо Адлєра (1855 - 1941). Це саме Ґвідо Адлєр ввів термін «Музикознавство» (Musikwissenschaft) і вперше в Новітній час обґрунтував це поняття. Навчання у  Ґ. Адлєра допомогло виробити Борису Кудрику цілісне бачення історичного розвитку музики.

Дружба з професорами Євзебієм Мандичеським та Ґвідо Адлєром стали міцним теоретичним фундаментом для Бориса Кудрика при написанні фахових музично-історичних нарисів.

Після повернення на батьківщину, упродовж шести років, Б.Кудрик проживав у рідному місті Рогатині й працював у приватній українській гімназії. Найближчою особою в той час для нього був композитор Михайло Гайворонський (1892 - 1949), який мешкав у Львові і працював викладачем скрипки у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка. З листів приятелів дізнаємося, що Борис Кудрик активно цікавився культурними новинами Львова, який називав «галицьким Ґевандгавзом». Він також цікався творчими успіхами Івана Барвінського.

Зрозуміло, що культурно-музичне життя Львова було значно багатше, чим в рідному містечку, тому в 1926 р. Б. Кудрик переїхав до Львова, де в нього були набагато більші можливості втілити свої високі європейські музичні надбання. Його запросили викладати історію та теорію музики в  Музичному Інституті ім. Миколи Лисенка. Одночасно працював у Консерваторії Польського музичного товариства, викладачем музики в Гімназії сестер Василіянок та Львівській Духовній семінарії. Брав активну участь у діяльності новоствореного Союзу Українських Професійних Музик.

В 1933 році він розпочинає читати курс історії української церковної музики у Богословській академії, а згодом створює при ній Інститут церковної музики, де формує бібліотеку духовних музичних видань і музикознавчих праць.

Викладаючи в академії, Б. Кудрик продовжує досліджувати церковну галицьку музику та 1937 року публікує ґрунтовну монографію «Огляд історії української церковної музики». У цій праці він одним із перших охоплює грандіозний за розмірами період – від часів княжої доби до музики композиторів першого десятиліття ХХ століття. Тут Кудрик подає як загальні історичні відомості, так і окремі музичні зразки, які аналізує. В «Огляді історії української церковної музики» можна прочитати про початки церковного співу в Україні та іноземні впливи на його формування і розвиток.

А першим масштабним дослідженням у цій сфері була його докторська дисертація «Історія української музики в Галичині 1829 - 1873».

Борис Кудрик був одним з перших відомих музичних діячів України, котрий брав активну участь у роботі Львівського радіо [4]. У 1935 р. він започаткував традицію концертів на хвилі радіо за участі мистців-інструменталістів разом з піаністкою О. Цукровською та юним Іваном Барвінським (у певний період транслювався цикл передач «Куток для молодих талантів»). У першій передачі прозвучали фортепіанні твори М. Лисенка, С. Людкевича та Д. Бортнянського у виконанні Б. Кудрика [5, с. 22].

В цей сприятливий для його талантів період  він розкрився в багатьох іпостасях: досяг успіху як самобутній та оригінальний композитор, блискучий музикознавець і талановитий педагог, акомпаніатор, лектор, музичний рецензент. Щоправда, його твори не мали всезагального визнання, хоч хорова творчість (і духовна, і світська) і солоспіви знайшли свою аудиторію. Але основні творчі сили Б. Кудрик віддавав на створення української сонати: пише три сонати для фортепіано та ще три сонати для скрипки з фортепіано, а також інші камерні твори в сонатній формі (струнний квартет і фортепіанне тріо).

Одна із сонат здобула нагороду в конкурсі музичної секції Об'єднання Українських Організацій в Америці (1932 р.). Через два роки Роман Придаткевич виконав сонату в Нью-Йорку, про що писали в газеті «Свобода».

Після приходу радянської влади в 1939 р. життя Кудрика не змінилося: він виконував викладацькі обов'язки в музичних школах, продовжував композиторську працю.

У 1940 році брав участь у пленумі Спілки Композиторів як делегат від львівських музикантів, де мав можливість познайомитись особисто із класиками музики школи – Левком Ревуцьким, Борисом Лятошинським, Пилипом Козицьким, Михайлом Вериківським, Констянтином Данькевичем, Дмитром Шостаковичем, Арамом Хачатуряном, Дмитром Кабалевським.

Під час німецької окупації, окрім викладання, Кудрик співпрацював з Львівським оперним театром. Робив переклади лібрето з німецької на українську мову. Займався аранжуванням фортепіанної музики для балетів. Варто згадати хоча б постановку «Пер Гюнт» на основі творів Ґріґа, про яку схвально писали  «Львівські вісті». Крім того, з преси відомо про постановку вистави «Самодури» К. Гальоні з музикою Бориса Кудрика та «Одержимої» Лесі Українки на сцені Літературно-музичного клюбу.

На згаданий період припадає розквіт його публіцистичної діяльності. Він був фактично єдиним постійним дописувачем упродовж усього періоду окупації. А також працював акомпаніатором у театрі «Веселий Львів», попри те, що ця робота не лежала до душі, адже його смаки виховані на високій європейській класичній музиці. Саме з трупою «Веселого Львова» композитор їздив у Відень, місто юності. Попри непривітні воєнні умови, музикант планував залишитися в місті. Саме тут в 1945 році його заарештували радянські каральні органи. Уже зі Львова митця заслали до концтабору «Дубравлаг» в Мордовію.

Про важкі роки в таборі відомо зі спогадів співкамерників Андрія Білинського, Ореста Березовського, Володимира Ковалика. Відомо, що разом з Кудриком в тому ж таборі перебував Василь Барвінський. Митці всіляко підтримували одне одного. Ковалику судилося стати останнім співкамерником Кудрика. 1948 - 1950 роки, коли вони перебували на сусідніх нарах стали для виснаженого і хворого композитора останніми. Відійшов у вічність цей талановитий митець, вихований на європейських цінностях, у концтаборі в березні 1952-го року. Він так і не зрозумів своєї провини перед новою владою.

Через десятиліття забуття як самого Бориса Кудрика, чиє ім’я було ретельно забрано і всіх довідників та підручників української музики, так і його творчості, він повернувся до нас на сцені Чернівецької обласної  філармонії імені Дмитра Гнатюка. Саме тут 19 серпня  2019 році під час фестивалю Mandyczewski fest III -  відбулася світова прем’єра композиції Бориса Кудрига «Ціна незалежності», яка вперше прозвучала в Україні.

Як повідомив головний диригент і художній керівник симфонічного оркестру Йосип Созанський, чиїми стараннями і повернулася музична спадщина композитора, такої композиції в історії світової музики майже немає: «Борис Кудрик - дуже відома постать в українській музиці. Він творив музичну історію в Західній Україні, був піаністом, музикознавцем та композитором. Той твір, який будуть виконувати, триває 45 хвилин» [6].

Йосип Созанський

За словами Й. Созанського, Кудрик написав симфонію мі-бемоль мажор у 1950 році в радянському концтаборі «Дубравлаг» (Мордовія). Через два роки там автор загинув. А його музичні нотатки привіз до Львова співв’язень Василь Барвінський, якому вдалося повернутися в Україну. 

Тому ці рукописи є унікальним свідченням творчої діяльности музиканта в умовах сталінських концтаборів: «Людина знайшла надію. Він фіксував кожен день свій у концтаборі на папері — саме так дякував Богу за кожен день. Зокрема, ця симфонія життєрадісна й сентиментальна. Там є любов» [6].

Музичний твір Бориса Кудрика «Симфонія мі-мінор» в 4-х частинах - то перший з концтабірних творів композитора, який повертається із забуття. А впорядкував та підготував до друку цей складний музичний твір невтомний дослідник та виконавець національної академічної музичної спадщини головний диригент Чернівецького Академічного симфонічного оркестру Йосип Созанський [7].

Він розшифрував, адаптував цей текст, відтворив партитуру, видав «Симфонію мі-мінор» окремим виданням і під його керівництвом вона вперше прозвучала на сцені Чернівецької обласної філармонії ім. Д. Гнатюка [8].

Стараннями невтомного Йосипа Йосиповича, за підтримки Українського культурного фонду, було здійснено ще один мистецький і дуже шляхетний проект  у відкриття та збереження класичних музичних скарбів України – вперше видано «Симфонії Михайла Вербицького». До нього входить запис аудіо альбому на двох дисках симфонічних творів українського композитора, автора державного гімну України, священика Михайла Вербицького.

Борис Кудрик почав писати симфонію у травні 1951 року. Нотний рукопис зберіг його товариш - композитор Василь Барвінський [9], і лиш в цьому році рукопис потрапив у руки Йосипа Созанського - художнього керівника і головного диригента Чернівецького академічного симфонічного оркестру.

У записах, які не були знайдені охороною табору і потрапили до диригента Чернівецького академічного симфонічного оркестру, були пропуски та не було кінцівки. Реставрував повністю симфонію Бориса Кудрика Йосип Созанський.

Попри те, що могила Бориса Кудрика знаходиться на далеких чужих мордовських землях, душа його – на рідний землі. Адже та її частина, яку митець вклав у твори, отримує нове дихання тут - на Батьківщині.

І то мабуть також не випадковість – адже його улюблений вчитель у Віденській консерваторії Євзебій Мандичевський, який був його незаперечним авторитетом під час навчання та власне він цілковито впроваджував його школу в свою музичну і педагогічну практику та в праці з теорії та історії музики, з Чернівців, не раз представляв свої твори на цій сцені і також тішиться з успіхів одного із найталановитіших і найздібніших своїх учнів.

Летература:

1. Акатріні В.М. Повернути втрачені імена: сім’я Мандичевських. Молодий вчений. 2015. № 7, Ч. 2. С. 32 - 36.

2. Акатріні В. М. Мандичевський Євсевій (Евзебій) Васильович //  Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2018. – Т. 19.  – С. 105 – 106.

3. Акатріні В.М. Вплив Євсевія Мандичевського на стоновлення особистотей Карла Бема, Іларіона Веренка, Джоржа Селла, Марціан Негря та Кимболл Хедли / В.М. Акатріні // Наукова школа академіка Івана Зязюна у працях його соратників та учнів: матеріали VIІ науково-практичної конференції 25 - 26 травня 2021 року / за заг. ред. Романовського О. Г. – Харків.: НТУ «ХПІ», 2021. – С. 251 – 261.

4. Світова прем’єра симфонії композитора Бориса Кудрика. URL: https://cutt.ly/PYPrRjl  (дата звернення: 11. 12. 2021).

5.  Березовський О. Після років забуття (спогад про Бориса Кудрика) // Лисенко І. Музична культура України у спогадах, матеріалах. Листах. – Київ. - 2008. - С.228.

6. У Чернівецькій філармонії відбудеться світова прем’єра композиції Бориса Кудрика. URL: https://cutt.ly/eYPtsPr (дата звернення: 11. 12. 2021).

7.  «Ціна Незалежності»: у Чернівцях прозвучала симонія, напмсана у радянському концтаборі – фото, відео. URL: https://cutt.ly/yYPtCUF

8.  Скарби високої музики. URL: https://cutt.ly/mYPtcEk (дата звернення: 11. 12. 2021).

9. Ukrainian Live. Борис Кудрик. Портрет композитора. URL: https://cutt.ly/jYPyjJB

Акатріні Володимир: Почесний краєзнавець України. Голова ГО "Товариство Бібліотекарів Буковини". Нагороджений: Науковець року 2020. На Славу Буковини. За заслуги перед. Глибоччиною